Гетьманченко Василь Іович

Останнє редагування: 24 квітня 2024
Матеріал з Аккерманіка
Гетьманченко Василь Іович.jpg
Ім'я
Василь Іович Гетьманченко
Національність
Діяльність
громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, зв’язковий ОУН на Південній Бесарабії
Категорії
Українські громадські діячіПомерли у Білгороді-Дністровському

Гетьманченко Василь Іович

Останнє редагування: 24 квітня 2024

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані; зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований большевиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині[3] селян Іови та Євгенії Гетьманченків[4].

Освіта

1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].

У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[5]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].

1922 року — студент інженерного факультета Вищої чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі[1].

З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Вже переїхавши в Аккерман, продовжував бути жертводавцем товариства (1936)[6].

  • 1920-ті, у Празі

    1920-ті, у Празі

  • 1920—1930-ті

    1920—1930-ті

Кар'єра

Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[7]: споруджував будинки, будував мости і дороги[3].

Збереглося креслення будинку авторства Василя Гетьманченка.

  • Креслення будинку, автор — Василь Гетьманченко

    Креслення будинку, автор — Василь Гетьманченко

  • Підпис та печатка В. Гетьманченка

    Підпис та печатка В. Гетьманченка

Громадська діяльність

Протягом 1930-х років Василь брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[8]. Згуртував драматичний гурток та хор із 80 співаків[9]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[10].

1936 року згаданий у статті «Басарабія — забута країна» про українську громаду Аккермана (автор — Роман Голіян, часопис «Діло», Львів)[11].

  • Гетьманченко в статті «Басарабія — забута країна».jpg

Віце-президент «Просвіти» в Аккермані

Василь Гетьмаченко – віце-президент «Просвіти», газета Viitorul від 13 грудня 1936

1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента[12].

Зв'язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955) Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[13][14][15].

Вбивство

Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2].

Його двоповерховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[16].

Совєти тримали Василя Гетьманченка в Аккерманській тюрмі — катівні НКВД[8][14]. Згідно з архівними документами совєтських окупантів, 29 вересня 1940 року вони продовжили термін слідства кримінальної справи № 242, відкритої на Василя, — до 25 жовтня 1940 року[17].

13 жовтня 1940 року Василя Гетьманченка у віці 38 років вбили в тюрмі НКВД — згідно з відновленим у 1990 році свідоцтвом про смерть[18][8]. Водночас у частині архівних документів вказано, що Василь помер в Аккерманській лікарні 18 жовтня 1940 року[17][2]. Архівна справа № 2810-П, що стосувалася його арешту, станом на 1990 рік була частково втрачена[19].

Місце поховання невідоме.

Особисте життя

1937 року Василь одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана[3].

Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська)[16]. Будинок спроєктований самим Василем Гетьманченком[4]. Василь мав у власності авто[20].

  • Аделія та Оксана Гетьманченко, фото початку 1940-х

    Аделія та Оксана Гетьманченко, фото початку 1940-х

  • Будинок Гетьманченків, вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська)

    Будинок Гетьманченків, вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська)

Родина

  • Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[21].
    • Оксана Караванович (нар. 1939) — донька[2].
  • Гетьманченко (Бурак) Лідія — сестра[20].
  • Гетьманченко Максим — брат[20].
  • Гетьманченко Павло — брат[4].
  • Гетьманченко Гнат — брат[4].
  • Гетьманченко Лєна — сестра[4].
  • Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[21].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].

Пам’ять

Пам'ятник на Руському кладовищі, Чернівці

На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].

1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[9]:

Як загинув В. Гетьманченко.png

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  2. ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 Іван Фостій: стаття «Безпідставно звинувачені, злочинно покарані», книга «Реабілітовані історією. Чернівецька область», 3-й том; с. 145—148. — Чернівці (2014)
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 Інформація від Оксани Караванович — доньки Василя Гетьманченка.
  5. ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
  6. ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р.
  7. ↑ Документ УКГБ УССР по Одеській області №9642 від 6 грудня 1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  8. ↑ 8,0 8,1 8,2 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
  9. ↑ 9,0 9,1 Свобода 1997, № 5
  10. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  11. ↑ Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
  12. ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
  13. ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
  14. ↑ 14,0 14,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
  15. ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
  16. ↑ 16,0 16,1 Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  17. ↑ 17,0 17,1 Постанова про порушення справи від 21 листопада 1989 р., прокуратура, Одеса — Камчик, фото Галини Скоморохової
  18. ↑ Документ про відновлення свідоцтва про смерть від Білгород-Дністровського районного виконкому, 12 вересня 1990 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  19. ↑ Документ № 9642с УКГБ від 6 грудня 1989 року — Камчик, фото Галини Скоморохової
  20. ↑ 20,0 20,1 20,2 Свідчення Оксани Караванович — Протокол від 8 січня 1989 року — Камчик, фото Галини Скоморохової
  21. ↑ 21,0 21,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023
Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Гетьманченко_Василь_Іович&oldid=9529