Гетьманченко Василь Іович

Останнє редагування: 19 листопада 2024
Матеріал з Аккерманіка
Гетьманченко Василь Іович.jpg
Ім'я
Василь Іович Гетьманченко
Національність
Діяльність
громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, зв’язковий ОУН на Південній Бесарабії
Категорії
Українські громадські діячіПомерли у Білгороді-Дністровському

Гетьманченко Василь Іович

Останнє редагування: 19 листопада 2024

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; співзасновник товариства «Просвіта» в Аккермані; зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований большевиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині[3] селян Іови та Євгенії Гетьманченків[4].

Освіта

1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].

У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[5]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].

1922 року — студент інженерного факультету Вищої чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університету в Празі[1].

З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Після переїзду в Аккерман продовжував бути жертводавцем товариства (1936)[6]. 1931 року жертвував кошти Комітету по вшануванню пам'яті 359 українських воїнів у 10-ту річницю їх розстрілу большевиками в місті Базар на Житомирщині[7].

  • 1920-ті, у Празі

    1920-ті, у Празі

  • 1920—1930-ті

    1920—1930-ті

Кар'єра

Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2], та був одним із її найактивніших авторів[8]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[9]: споруджував будинки, будував мости і дороги[3].

Станом на 1933 рік працював у технічній службі префектури округу Четатя-Албе[10].

Збереглося креслення будинку авторства Василя Гетьманченка.

  • Креслення будинку, автор — Василь Гетьманченко

    Креслення будинку, автор — Василь Гетьманченко

  • Підпис та печатка В. Гетьманченка

    Підпис та печатка В. Гетьманченка

  • Реклама у календарі-альманасі «Самостійність» (Чернівці, 1937)

    Реклама у календарі-альманасі «Самостійність» (Чернівці, 1937)

Громадська діяльність

Протягом 1930-х років Василь брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[11]. Згуртував драматичний гурток та хор із 80 співаків[12]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[13].

1936 року згаданий у статті «Басарабія — забута країна» про українську громаду Аккермана (автор — Роман Голіян, часопис «Діло», Львів)[14].

  • Гетьманченко в статті «Басарабія — забута країна».jpg

Віцепрезидент «Просвіти» в Аккермані

Василь Гетьманченко – віцепрезидент «Просвіти», газета Viitorul від 13 грудня 1936

1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віцепрезидента[15].

Зв'язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[16][17][18].

Вбивство

Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2].

Його двоповерховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[19].

Совєти тримали Василя Гетьманченка в Аккерманській тюрмі — катівні НКВД[11][17]. Згідно з архівними документами совєтських окупантів, 29 вересня 1940 року вони продовжили термін слідства кримінальної справи № 242, відкритої на Василя, — до 25 жовтня 1940 року[20].

13 жовтня 1940 року Василя Гетьманченка у віці 38 років вбили в тюрмі НКВД — згідно з відновленим у 1990 році свідоцтвом про смерть[21][11]. Водночас у частині архівних документів вказано, що Василь помер в Аккерманській лікарні 18 жовтня 1940 року[20][2]. Архівна справа № 2810-П, що стосувалася його арешту, станом на 1990 рік була частково втрачена[22].

Місце поховання невідоме.

Особисте життя

1937 року Василь одружився з Тарангул Аделею Дмитрівною (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана[3].

Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська)[19]. Будинок спроєктований самим Василем Гетьманченком[4]. Василь мав у власності авто[23][24].

1941 року, після вбивства Гетьманченка енкаведистами, румунська влада конфіскувала його активи: 12 лютого 1941 року вийшов наказ від повітового Трибуналу Ілфов (Tribunalul Ilfov), яким піддали арешту суми грошей (772 248 леїв та 27 544 леїв), що Василь отримав за виконані роботи від Міністерства громадських робіт та зв'язку, а також 200 тисяч леїв, які він мав отримати разом з інженером Олексієм Єрмаковим від того ж міністерства[25].

Приятелював з українською письменницею Оленою Кисілевською[26][27].

Родина

  • Гетьманченко Аделя Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[28].
    • Оксана Караванович (нар. 1939) — донька[2].
  • Гетьманченко (Бурак) Лідія — сестра[23].
  • Гетьманченко Максим — брат[23].
  • Гетьманченко Павло — брат[4].
  • Гетьманченко Гнат — брат[4].
  • Гетьманченко Лєна — сестра[4].
  • Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделю Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[28].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].

Пам’ять

Пам'ятник на Руському кладовищі, Чернівці
  • З 2024 року на честь Василя Гетьманченка названа вулиця у Білгороді-Дністровському[29].
  • На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Гетьманченку Василю, Гетьманченко Аделі та Тарангул Альбіні[2].
  • 1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[12]:

Як загинув В. Гетьманченко.png

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,01,11,21,31,41,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  2. ↑ 2,02,12,22,32,42,52,62,72,82,9 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
  3. ↑ 3,03,13,2 Іван Фостій: стаття «Безпідставно звинувачені, злочинно покарані», книга «Реабілітовані історією. Чернівецька область», 3-й том; с. 145—148. — Чернівці (2014)
  4. ↑ 4,04,14,24,34,4 Інформація від Оксани Караванович — доньки Василя Гетьманченка.
  5. ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
  6. ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р.
  7. ↑ Тризуб. – 1931. – Ч. 47(305) — Париж : Український тижневик, 1931., переглянуто 20 листопада 2024
  8. ↑ Романюк М. М.: Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870--1940 pp.), с. 349, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2000, переглянуто 6 серпня 2024
  9. ↑ Документ УКГБ УССР по Одеській області №9642 від 6 грудня 1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  10. ↑ Dimineaţa, septembrie 1933 (Anul 29, nr. 9582-9611) 1933-09-03 / nr. 9584, с. 11
  11. ↑ 11,011,111,2 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
  12. ↑ 12,012,1 Свобода 1997, № 5
  13. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  14. ↑ Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
  15. ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
  16. ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
  17. ↑ 17,017,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
  18. ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
  19. ↑ 19,019,1 Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  20. ↑ 20,020,1 Постанова про порушення справи від 21 листопада 1989 р., прокуратура, Одеса — Камчик, фото Галини Скоморохової
  21. ↑ Документ про відновлення свідоцтва про смерть від Білгород-Дністровського районного виконкому, 12 вересня 1990 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  22. ↑ Документ № 9642с УКГБ від 6 грудня 1989 року — Камчик, фото Галини Скоморохової
  23. ↑ 23,023,123,2 Свідчення Оксани Караванович — Протокол від 8 січня 1989 року — Камчик, фото Галини Скоморохової
  24. ↑ Argus, martie 1939 (Anul 29, nr. 7766-7792) 1939-03-06 / nr. 7771, c. 2
  25. ↑ Monitorul Oficial, Partea 2, februarie 1941 (Anul 109, 27-50)1941-02-20 / nr. 43, с. 15
  26. ↑ Олена Кисілевська: Листи з над Чорного моря (до сина), с. 66
  27. ↑ Галина Сварник: скр. 20. VIІІ. 1. Архів Олени Кисілевської, редакторки журналу “Жіноча доля”, сенаторки у польському парламенті (1928-1939). [с. 108] — Український архів, 2005., переглянуто 20 листопада 2024
  28. ↑ 28,028,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023
  29. ↑ Інна Дерменжі: Тотальна декомунізація: в Бессарабії обласна влада перейменувала більше сотні вулиць та провулків, Бессарабія INFORM, 30 липня 2024, переглянуто 5 серпня 2024
Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Гетьманченко_Василь_Іович&oldid=10683