Діяльність ОУН та УПА в Бесарабії

Останнє редагування: 22 березня 2025
Матеріал з Аккерманіка
Прапор ОУН
Категорії
Незавершені статтіОУН

Діяльність ОУН та УПА в Бесарабії

Останнє редагування: 22 березня 2025

Діяльність ОУН та УПА в Бесарабії була спрямована проти румунської та совєтської окупації в 1930—1940-х роках та на підтримку українського населення в цих умовах. ОУН відіграла важливу роль у допомозі українському населенню Бесарабії під час голоду 1935—1936 років через створення «Українського Допомогового Комітету для Бесарабії».

Зв'язковим ОУН на теренах Південної Бесарабії був Василь Гетьманченко — громадський діяч міста Аккерман.

Станом на 1944 рік на території Бесарабії були налагоджені розвідувальні пункти в Аккермані та Старокозачому, а також підпільна мережа в низці наддністрянських сіл Хотинського району. 1946 року на Хотинщині боївки УПА брали участь у боях із підрозділами НКВД.

Історія

Заснування ОУН і зв'язок з Бесарабією

Орест Зибачинський — провідник ОУН Буковини, Бесарабії та Мармарощини (1934—1940)

Бесарабія була у сфері інтересів ОУН від самого початку заснування організації. 1929 року у Відні проходив Конгрес українських націоналістів (I Великий збір ОУН), на якому була офіційно заснована Організація українських націоналістів (ОУН). Праця конгресу проходила в комісіях, де обговорювали важливі для українського визвольного руху питання. В Політичній комісії Юрій Руденко, один із засновників ОУН та уродженець Бесарабії, прочитав доповідь на тему «Політичне становище на Буковині та Басарабії», чим підкреслив стратегічну важливість цього регіону для українського національного руху[1].

У 1930-х роках Бесарабія та Буковина перебували під румунською окупацією. В цей період у регіоні почала активно розвиватися діяльність українського підпілля. 1934 року в Чернівцях офіційно сформувалася ОУН південно-західних українських земель (ПЗУЗ), яка охоплювала Буковину, Бесарабію та Мармарощину. Тоді ж крайовим провідником ОУН Буковини, Бесарабії та Мармарощини став Орест Зибачинський[2].

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), на теренах Південної Бесарабії зв’язковим проводу ОУН діяв Василь Гетьманченко[3][4][5] — громадський діяч в Аккермані, співзасновник Аккерманського повітового товариства «Просвіта».

Допомога голодуючим у Бесарабії (1935—1936)

Докладніше: Український Допомоговий Комітет для Басарабії
Частина звіту Українського Допомогового Комітету для Басарабії, «Самостійність» від 22 грудня 1935

У 1935—1936 роках Бесарабія потерпала від голоду, викликаного посухою та малим врожаєм. У відповідь на це Буковинський провід ОУН організував «Український Допомоговий Комітет для Басарабії». Його координували в Чернівцях, а інформацію про діяльність Комітету поширювали через друкований орган ОУН — газету «Самостійність»[6].

До діяльності комітету долучився «Ініціативний комітет Четатя-Албе», який надавав інформацію про ситуацію в постраждалих регіонах. Василь Гетьманченко, зв’язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії, координував збір інформації про найгостріші потреби сільських громад. Завдяки зусиллям комітету на Буковині організували збір продуктів та відправили їх українським громадам у постраждалих селах Аккерманщини[7].

Цей акт підтримки українського населення під румунською окупацією став важливим виявом солідарності між українцями Буковини та Бесарабії і засвідчив прагнення зберегти єдність і культурну ідентичність у складних умовах[8].

Поширення газети «Самостійність»

Докладніше: Самостійність (тижневик)

Газета «Самостійність», яку видавали в Чернівцях і яка була друкованим органом ОУН, відігравала важливу роль у формуванні української національної свідомості на окупованих територіях, зокрема в Бесарабії[9]. Незважаючи на суворі заходи румунської влади щодо придушення українського руху, ОУН знайшла способи поширювати друковані матеріали в регіоні.

За спогадами Дениса Квітковського, головного редактора «Самостійності»:

Неофіційно, але дуже ефективно переводилося в життя тайне зарядження про заборону розповсюджування «Самостійности» в Басарабії: пошта звичайно нищила висилані примірники, а наших кольпортерів арештувала жандармерія. Проте й туди пробивалося наше слово: ми висилали газету в щільно запакованих посилках, а ті, що отримували її — передавали з рук до рук.[10]

Друга світова війна

1940 року Провідником ОУН Буковини та Бессарабії був Петро Войновський[11]. Відомо, що 1941 року Бесарабію відвідував Іван Климів — крайовий провідник ОУН на північно-західних українських землях[12].

Артемізія «Мотря» Галицька — голова проводу ОУН Буковини та Бесарабії (1943—1944)

У 1943—1944 роках головою проводу ОУН Буковини та Бесарабії була Артемізія Галицька на псевдо «Мотря». В одному з документів, складеному наприкінці 1944 року, вона повідомляла, що на території Бесарабії були налагоджені розвідувальні пункти в Сороці (нині — Молдова), Аккермані та Старокозачому, а також підпільна мережа в низці наддністрянських сіл Хотинського району[13].

Станом на 1944 рік до Бесарабії було направлено двох важливих членів ОУН: юнацького вишкільника та дівчину — окружну провідницю ОУН, яку до цього заарештовували румуни і яка видерлася з чернівецької тюрми під час боїв під Чернівцями[13].

Розвідувальна діяльність включала роботу з «урядниками-працівниками різного роду», які подавали регулярні розвідчі звіти про місцеву ситуацію та дії НКВД[13].

Станом на липень 1945 року організаційна діяльність ОУН у Бесарабії була практично припинена через низьку національну свідомість місцевого населення та брак кадрів. У звіті окружного проводу ОУН Буковини зазначалося[14]:

Бесарабські райони: Населення назагал низько свідоме. Пересічний бесарабський інтелігент з гордістю заявляє, що він є бесарабської нації. Бесарабці матеріяльно ситуовані добре. До використування їх державою непризвичаєні. В большевицькій дійсности зустрілись чимсь нетерпимим. Большевики особливо в страшній спосіб стягають там контингенти, збіжжя. Зимою в січні вже в багатьох бесарабців не стало хліба. Крім цього, надзвичайно дошкулюють їм масові вивози дівчат на роботи на Донбас. Справа вивозу в Донбас і контингенти, на це вічно актуальна тема розмов пересічних бесарабців. Наші ліквідаційні акції витають з задоволенням тому, що вони звичайно спрямовані проти людей, які експлуатують населення. В терені Бесарабії організаційна робота, як така, зараз неактуальна, тому, що нема на кім її оперти. Потрібних кадрів немає, достатньо ані на терені Буковини, тим більше на терені Бесарабії, куди впливи ОУН не сягали. Це надзвичайно актуальна є справа боєво-пропагандивного рейду хоч-би малого [від]ділу. Це мало б в політично-пропагандивній площині [дати] гарні результати. Можливо в найближчому часі в цьому напрямі, щось дасться зробити.

Бої УПА на Хотинщині

У березні 1945 року об’єднані боївки під командуванням Костянтина Майданського на псевдо «Юрась» здійснили рейд на територію Північної Бесарабії (Хотинщина). Повстанці тимчасово розташувалися в селі Колінківці, але були атаковані НКВД, що призвело до важких боїв у Колінківцях та Добринівцях. У бою 19 березня в Добринівцях повстанці зазнали значних втрат: 28 осіб загинуло, 11 потрапило в полон. Попри це, частина командирів продовжувала діяльність до 1948 року[15].

Крайові провідники

  • Орест Зибачинський (1934—1940) — провідник ОУН Буковини, Бесарабії та Мармарощини[16].
  • Войновський Петро Олександрович (1940) — провідник ОУН Буковини та Бессарабії[11]
  • Артемізія Галицька (1943—1944) — провідниця ОУН Буковини та Бесарабії[13].

Примітки

  1. ↑ Мірчук П. [Під ред. С. Ленкавського, Д. Штикала, Д. Чайківського]: Нарис історії ОУН — Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк : Українське видавництво, 1968. C. 91.
  2. ↑ Літопис УПА. Нова серія. — Т. 19 (2012). С. 27.
  3. ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
  4. ↑ Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
  5. ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
  6. ↑ Страхіття голоду в Басарабії. Самостійність. Чернівці (42 (49)): 1. 20 жовтня 1935.
  7. ↑ Гетьманченко, Василь (20 жовтня 1935). Голос із Басарабії. Самостійність. Чернівці (42 (49)): 1.
  8. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія Сучасної України, 2003, переглянуто 28 січня 2025
  9. ↑ Мирослав Романюк: Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870--1940 pp.) — 2000. С. 416.
  10. ↑ Квітковський Д.: Боротьба за українську ідею: збірник публіцистичних творів — Нью-Йорк; Детройт; Торонто, 1993. С. 30
  11. ↑ 11,011,1 М. В. Іванюк: Войновський Петро Олексійович, Енциклопедія Сучасної України, 2006, переглянуто 4 лютого 2025
  12. ↑ Хмара С.; Шевченко Б.: ОУН і УПА на Центральноукраїнських землях. Документи та матеріали — Кропивницький : Регіональний центр наукових досліджень з історії України, 2022. С. 161.
  13. ↑ 13,013,113,213,3 Літопис УПА. Нова серія. — Т. 19 (2012). С. 108—109.
  14. ↑ Літопис УПА. Нова серія. — Т. 19 (2012). С. 118—119.
  15. ↑ Василь Мустеца: Бій в Добринівцях, Історична правда, 21 березня 2021, переглянуто 2 лютого 2025
  16. ↑ Літопис УПА. Нова серія. — Т. 19 (2012). С. 604.

Література

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її.
Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Діяльність_ОУН_та_УПА_в_Бесарабії&oldid=12111