НКВД в Аккермані
НКВД в Аккермані (рос. Народный комиссариат внутренних дел), а саме — управління НКВД Аккерманської області; діяло в Білгороді-Дністровському, після того як СССР окупував місто 1940 року. Знаходилося в будівлі колишньої Петербурзької гостиниці.
Енкаведисти чинили тортури над жителями міста та вбили як мінімум 19 людей; окрім того, вони депортували десятки сімей з Аккермана у віддалені регіони СССР.
Історія
Встановлення в Аккермані
.svg)
1940 року СССР окупував Аккерман, і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної Аккерманської області, тому в місті розмістили головне обласне управління НКВД. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов[1].
Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього Міського суду Четатя-Албе за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині вул. Шевченка). У цьому будинку енкаведисти тримали людей в ув'язненні та чинили над ними тортури[1].
Тортури та вбивства
30 липня 1940 року НКВД заарештувало Василя Гетьманченка — одного з лідерів української громади Аккермана, співзасновника міської «Просвіти» та зв’язкового ОУН на теренах Південної Бессарабії. Його звинуватили в керівництві контррозвідувальними органами ОУН і закатували до смерті — Гетьманченко помер 13 жовтня 1940 року[2][3].
Управління НКВД заарештувало всіх колишніх чиновників румунського етнічного походження і тих, хто підживлював румунські та антикомуністичні настрої. Частину заарештованих вивезли в віддалені регіони СССР[4].
Тих, кого вважали найбільш небезпечними для режиму, катували та розстрілювали. 19 квітня 1941 року енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на Грецькому кладовищі, що на вулиці Шабській. Там само ховали й інших закатованих людей[1].
Керівництво НКВД сповіщало охоронців кладовища, аби вони заздалегідь викопали яму. Пізно вночі начальник тюрми привозив на кладовище 1—2 трупи, замотані соломою, та кидав їх у яму. Більшість закатованих були без одягу і, за словами охоронця, на них були помітні сліди тортур. Деяким забинтували голову та верхні кінцівки, іншим зв’язали руки, «що означає, що смерть настала від пострілу або через тортури, яким піддавали жертв»[4].
Начальник НКВД чекав, допоки яму не засиплять землею. Охоронців кладовища залякали, аби вони нікому не розповідали про ці поховання, інакше їх теж вб'ють[4].
19 червня 1941 року, за кілька днів до втечі з Аккермана, злочинці НКВД розстріляли останніх жертв[1].
Розслідування злочинів
1941 року совєтських окупантів замінили румунські, і в листопаді 1941 року поліцейське бюро Четатя-Албе почало розслідувати злочини совєтського режиму[4].
9 січня 1942 року, згідно з розпорядженням губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску, обласна поліцейська інспекція Кишинева наказала провести ексгумацію тіл, ідентифікувати їх та сфотографувати, а «їхнє перепоховання зробити з великою помпою»[4].
Ексгумація
Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — 14 квітня 1942 року поліція розпочала ексгумацію тіл із могил на Грецькому кладовищі[1]; розслідуванням керував судовий лікар Теодор Богуш[4]. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих[1].
Публіка проходила серед трупів, покладених у провулку, протягом усього дня: були представники всіх соціальних верств, але особливо багато середнього класу та інтелігенції, які найбільше постраждали від НКВД[1].
Серед залишків 19 тіл вдалося розпізнати лише шістьох людей[1]:
- Іван Заболоцький (нар. 1 квітня 1883, с. Михайлівка, Аккерманський повіт) — українець, великий землевласник; комуністи арештували його 15 жовтня 1940 року та звинуватили в експлуатації робітників і протисовєтській діяльності.
- Микола Петров (нар. 10 березня 1880, с. Бургуджи, нині — Виноградівка) — найбагатша людина Буджака, володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; Вбитий 12 липня 1940 року у віці 62 років.
- Леонтій Кошульський (нар. 18 липня 1902) — ветеринарний врач та чиновник з пласи Тузла, мав 40 років; його арештували 7 вересня 1940 року за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився. Його дружину Агрипину Кошульську вислали до Сибіру 13 червня 1941 року.
- Федір Фадеєв (нар. 1870) — житель Аккермана, колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; 1 серпня 1940 року арештований за те, що в 1917—1918 роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків.
- Михайло Чайковський (нар. 6 вересня 1881, Аккерман)— колишній офіцер Російської імператорської армії, міський чиновник; заарештований в ніч на 30 серпня 1940 року.
- Дмитро Велізарій (нар. 27 жовтня 1870, Аккерман) — колишній офіцер Російської імператорської армії; інвалід у відставці; заарештований 7 вересня 1940 року за звинуваченням у причетності до Білої армії.
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку німецько-совєтської війни, та офіцер Червоної армії, який агітував проти влади СССР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці[1].
Перепоховання
Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина Вірменського кладовища, де ховали військових та жертв воєн ще з 1854 року[1].
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 Олексій Пермінов: Забытые жертвы, Старий Аккерман, 24 жовтня 2022, переглянуто 19 лютого 2023
- ↑ Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Documente românești ale timpului despre atrocitățile bolșevice din stânga Prutului, переглянуто 20 лютого 2023