.jpg)
З Буджацьких степів
«З Буджацьких степів» — стаття в українській газеті «Час» (Чернівці) про результати роботи товариства «Просвіта» в Аккермані; опублікована у випуску від 4 лютого 1939 року. Підпис автора — «Ш. М.»
Стаття є важливим документом про діяльність українського товариства «Просвіта» в Аккермані в передвоєнний період.
Опис
Стаття висвітлює ключові події Загальних Зборів Аккерманського повітового товариства «Просвіта», проведених 22 січня 1939 року, зокрема промови голови товариства Ілька Гаврилюка та секретаря Василя Гетьманченка, обговорення здобутків і викликів організації, фінансовий стан і необхідність подальших жертв на розвиток товариства. Особлива увага приділена культурно-просвітницькій роботі, проведеній протягом двох років, та ролі «Просвіти» у згуртуванні українців у Бесарабії. У статті згадано про зусилля членів товариства в організації бібліотеки, театральних вистав і благодійних акцій, а також про пожертви членів на будівництво власного приміщення товариства.
Зміст статті
22 січня в Акермані („Четатя Алба“) відбулися Загальні Збори повітового т-ва „Просвіта".
Відкрив збори голова т-ва письменник Ілько Гаврилюк і в першу чергу запропонував вшанувати вставанням і хвилиною мовчання память померлого члена „Просвіти", певного й чесного нашого патріота Федіра Левченка. Затим підкреслив, що т-во „Просвіта" є т-во культурно-просвітне й прохав присутніх у своїх виступах триматися виключно у цих рямцях. Потому запропонував обрати на голову Загальних Зборів вельми заслуженого відомого патріота, генерала д-ра М. Галина, що присутні ухвалили всіма голосами й появу п. генерала за столом президії зустріли одушевленими привітаннями. Членами президії обрано: старого українського робітника п. А. Курія й одного з молодих, але певного й надійного М. Чумаченка, на секретаря інж. В. Гетьманченка.
З першим докладом про діяльність т-ва виступив І. Гаврилюк.
„Такий вже закон природи — почав докладчик, — що людина до людини горнеться, а особливо горнуться одні до одних люди одної національности, одного переконання, й цілком зрозуміло, що коли, по бурхливих роках війни й революції, кількох наших видатних діячів зїхалося знову сюди до рідних Буджацьких степів, вони перш за все увійшли в контакт межи собою, а далі почали думати, щоб заснувати т-во „Просвіта“, яке є найстаршим товариством серед українського народу й в рамках якого можна обєднати українських громадян нашого повіту, а також розвинути на цілком правному грунті культурно-просвітну працю. Як бачите, ми цього досягли. Але не легко, ох, не легко воно нам далося. Багато довелося витратити часу, грошевих засобів, моральних і фізичних сил, доки добилися того, що ви всі можете зібратися тут у своїй хаті між своєю рідною близькою сімєю.
Далі докладчик поінформував детально, що зроблено за ці два роки відколи „Просвіта“ почала вже існувати правно й закінчив: «І я й мої найближчі співробітники, розуміємо, що зроблено мало, може навіть дуже мало. Ми добре здаємо собі справу, що по нашому широко закровному статуту, ми могли й мусіли зробити вдесятеро більше, й сили у нас на це знайшлися б і завзяття було, але ви мусите знати, коли не зробили, то не зробили по незалежним від нас обставинам. Дуже переходовий і неспокійний час був за останні два роки, напружена атмосфера була, й не наша вина, коли ми, не дивлячись на все наше бажання дати максімум давали мінімум, і мусіли мовчати, бо „на всіх язиках все мовчало“. І мені особливо боляче відчувати, коли чую критику — критику закутків, критику несправедливу, що мовляв мало роблять, мало дають, нічого „Просвіта“ нам не дає й таке инше. Панове! — з жалем вигукує докладчик — покажіть мені хоч одну національну меншість, яка б зробила більше. У нашому повіті існує пять національних меншин, назвіть мені хоч одну, крім німців, що зробили щось видатніше за нас. Німці?! Так будьте-ж ви такі зорганізовані, й такі свідомі й горді своєї національности, як німці, змагайтеся й ви так сміливо й енергійно за свої права, як вони, й тоді виборите те, що мають тепер вони. А до того не повинні нарікати на ті одиниці, які звалили на свої рамена всю відповідальність, увесь тягар і під тягарем цим знесилюються морально й матеріяльно, в той час, як сто тисяч українців у нашому повіті майже аморфна маса».
Далі докладчик зясовує домагання наших мінорітарів в їх культурно-просвітних змаганнях і доводить, що наші проводирі зробили все, що зробити було можна. «І як-би ми — закінчує докладчик — нічого більше не зробили, але те, що в нас існує досить солідна бібліотека, з якої користають кілька десятків людей тут у місті й по всьому повіті й те, що ви нині можете тут зійтися й свої потреби обговорити — вже є досягнення, те що ми існуємо як свідома нація й існуємо правно — вже в здобуток. Це бережіть, це шануйте, а за більше змагайтеся, бо коли самі за себе не подбаєте, то чужі за вас, тим більше, думати не будуть».
Далі з другим докладом виступив секретар т-ва інженер Василь Гетьманченко. Подає докладний звіт з необхідними поясненнями праці в т-ві „Просвіта“ в театральній секції, бібліотеці, читальні, як також доводить до відома присутніх про ті зносини, які т-во мало з иншими культурно-просвітніми т-вами та приватними особами. Підкреслює гарний результат першої вистави „Тарас Бульба“, котру т-во „Просвіта" зробило в березні 1937 р. і з прибутків котрої поступило від „Просвіти“ для бідних міста Акерману десять тисяч леїв, згадує з подякою пожертви книжками для „Просвіти“ від п-і Н. Козицької з Праги, п-на Д. Геродота та т-ва „Просвіта“ у Львові через п-на Киселицю в Чернівцях. Констатує, що з причин несприятливих загальних відносин за послідній час неможливо було в другій половині 1937 р. та в році 1938 улаштувати більше ніяку виставу або вечірку, що є головним наразі джерелом прибутку, членські вкладки, котрі й так в невеликі (5 л. на місяць), поступали дуже пиняво, тому т-во не мало грошей і цей брак грошей був причиною, що не можливо було поповнити бібліотеку новими книжками, що більшість газет перестали доходити, бо т-во не могло платити навіть коштів пересилки за ці газети.
Закликає членів до більш сумлінного сповнення своїх обовязків та до жертвенности для т-ва, щоб можна було вийти з дефіциту та мати здорову міцну підставу для розвинення дальшої, корисної праці в т-ві. Закінчує перечитанням протоколу, котрий зладила Ревізійна Комісія про фінансовий стан т-ва „Просвіта“.
Потому затвердили Збори прийняття нових членів і виключено кількох старих за невнос членських вкладок, або через смерть.
Вибори Ради Ревізійної Комісії т-ва пройшли надзвичайно згідно. До Ради обрані: письменник Ілько Гаврилюк — голова, інженер Василь Гетьманченко секретар, Йосип Герасименко — містоголова, Леонід Белкін — скарбник, Яків Оник— бібліотекар. Кандидатами: В. Шаблієнко та П. Тараненко. До Ревізійної Комісії обрані: М. Шкляренко — голова, інженер М. Гаврилюк та М. Чумаченко — члени, кандидат — адвокат В. Дубина. Господар — М. Зубков.
На пропозицію голови кооптовано для допомоги в бібліотеці п-ні Аду Гетьманченкову. За недовгий час перебування п-ні А. Гетьманченкової в Акермані вона виявила себе дуже свідомою, працьовитою і енергійною громадянкою й на нашому грунті, де так мало свідомого й активного жіноцтва — є вельми корисна.
У „біжучих справах“ було вказано, що більшою частиною видатків т-ва є плата за винаймлення помешкання і тому висловлено побажання стягнутись на свій власний будинок. І як відповідь на це тут-же був зроблений початок цієї великої справи. Інж. В. Гетьманченко подарував „Просвіті“ для майбутнього будинку парцелю в Акермані, яка є досить завелика, щоб на ній збудувати відповідний будинок, і котра коштує двадцять тисяч леїв.
Цей патріотичний і шляхетний вчинок викликав бурхливі овації всіх присутніх.
Письменник І. Гаврилюк подарував для будучого будинку дві тисячі цегли, п. Й. Герисименко — дерева й кущі і працю по упорядкуванню парцелі, Інж. М. Гаврилюк — частину лісу й свою технічну працю. Є надія, що слідами цих свідомих патріотів підуть з пожертвами й инші члени т-ва й віримо, що в недалекій будуччині мрія стане дійсністю, мета буде досягнена.
Закриваючи Збори, голова президії Др. М. Галин резюмував те, що відбулося підчас праці Зборів, а за тим у змістовній промові ознайомив присутніх з тим, як жевріла в душі українського народу думка про свою суверенну державність, і як вона розвивалася. Він казав, що після упадку цієї державности — перший, хто почав добиватися знову її відродження, був граф Капніст, який в цій справі інтервінював у німецького короля Фрідріха Великого, згодом ця ідея знайшла своїх захисників в клясі дідичів, потім серед духовенства, але все-таки довгі віка зреалізована не була. Аж згодом, кола ця ідея втілилась в українську інтелігенцію, в широкі ряди українських селянських дітей — вона стала на реальний грунт | Україна почала існувати як самостійна держава з 1917. р. От і тут також всі ви, мужицькі діти, і навіть проводирі ваші — це інтелегенція, яка вийшла з рядів селян. Значить борців за свої ідеали вже дає сам нарід, а коли справа в руках всього народу, то це справа свята й певна й скінчиться безумовно перемогою.
За тим п. І. Гаврилюк запропонував висловити Д-рові М. Галинові подяку за його щедрий дар, який він вчинив просвітянській бібліотеці й який оцінюється в десять тисяч леїв, а також в імені Зборів подякував нашому сеніорові за успішну працю, яку він, не дивлячись на свій поважний вік, провів дисципліновано й продуктивно.
Збори закінчилися у духовному піднесенню й в братському почуттю, а це в певною запорукою майбутнього успіху.
— Ш. М.