Історія українців у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 22 серпня 2025
Матеріал з Аккерманіка

Історія українців у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 22 серпня 2025

Історія українців у Білгороді-Дністровському — хронологія життя української громади у Білгороді-Дністровському.

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її.

Історія

Українська громада в Аккермані почала формуватися вже наприкінці XVIII — початку XIX століть. До неї входили селяни, козаки, ремісники, купці[1].

1800-ті

За переписом 1808 року в Аккермані проживали 345 родин, серед них 46 родин (13,3 %) — українці[1]. Переважна більшість українського населення Аккермана потрапила в нього після блукань у Придунайських степах і Молдові. Походження українців в Аккермані:

  • 18 родин (39%) — з Аккерманського повіту
  • 5 родин (11%) — з Кілійського повіту
  • 1 (2 %) — з-за Дунаю
  • 7 родин (17 %) — з молдовських повітів (Кишинівський, Сорокський, Оргєєвський)
  • 2 родини (4,5 %) — з Хотинської раї
  • 4 родини (9 %) — з Тираспольського повіту
  • 5 родин (11 %) — прибули з воєводств «колишнього Польського королівства»
  • 2 родини (4,5 %) — з Херсонської губернії
  • 1 родина (2 %) — «cтарожили», або «корінні»

«Старожили» у переписі зазначені як ті, «що давно зайшли». Найранніший час своєї появи в місті вказав Семен Посмітюха — 1789 рік[1].

1810-ті

За переписом міста 1819 року населення Аккермана становило 1085 родин, серед них більшість — українці (52 %), 560 родин, або 2343 особи: 1310 чоловіків і 1033 жінки[1].

Розподілення за віком:

  • 21—30 років — 85 осіб (15 %)
  • 31—40 років — 214 (38 %)
  • 41—50 років — 135 (24 %)
  • 51—60 років — 81 (15 %),
  • 61 і більше — 45 (8 %).

Українці мали прості родини, до яких входили батьки та їхні діти або батьки, діти та онуки. У 40 % родин різниця між шлюбними партнерами становила 15 років, іноді більше 20 років. У таких родинах чоловіки одружувалися і мали дітей після 35—40 років[1].

1917—1918

23 квітня 1917 року київська газета «Нова Рада» повідомляла, що в Аккермані організовано Українську громаду м. Акермана і незабаром видаватимуть газету «Вільна Україна»[2].

Від Аккерманського повіту до 3-го складу Української Центральної Ради (8 серпня 1917 — 31 березня 1918) був обраний Пантелеймон Богацький[3].

У жовтні 1917 року в Кишиневі відбувся з'їзд Військового комітету бессарабських молдаван. За прикладом Української Центральної Ради в Києві, на з'їзді постановили створити вищий орган державної влади — Сфатул Церій (Крайова Рада) зі 120 членів (пізніше число збільшили до 150). При цьому для молдаван виділили 84 мандати (70%), а для інших національностей і немолдовських громадських організацій — 30% мандатів[4]. Відсоток мандатів молдаван контрастував із відсотком молдовського населення Бессарабії за останнім переписом населення 1897 року — 47,58%[5].

12 (25) січня 1918 року в газеті «Аккерманське слово» опублікували постанову Селянського з'їзду Аккерманського повіту від 10 (23) січня[6][7]:

Приєднати Аккерманський повіт до України як автономної частини Російської республіки, одержавши гарантію персональної автономії дрібних національностей і закріплення завойованих революцією основ, за обов’язкової соціалізації землі.

За приєднання до України також висловився Аккерманський земельний комітет, а 20 січня (2 лютого) 1918 року — Аккерманське повітове земське зібрання та Аккерманська міська дума. В Аккерманському повіті з'явився український комісар[8].

Вже за декілька днів 15 (28) січня в Аккерман вступив загін військ Української Центральної Ради[6]. 17 (30) січня в результаті вуличних боїв владу в місті встановили більшовики[9].

27 березня 1918 року українські делегати до Крайової Ради голосували проти об'єднання Бессарабії з Румунією. Невдовзі за наказом генерала Броштяну, командувача румунської окупаційної армії, їх без суду розстріляли[5].

1918—1940

«Українці в Акермані», газета «Час» (Чернівці), № 731 від 29 березня 1931

Під час румунської окупації управління Бессарабією характеризувалося зниженням культурного, економічного та соціального рівня населення, при цьому були впроваджені колоніальні методи та активно здійснювалася асиміляція українського населення[10].

Українські школи існували лише до 1921 року, подекуди до 1923-го. В Аккермані діяла українська школа для хлопців[11].

Провідниками української громади в Буджаку були, між іншим, Григорій Середа з Плахтіївки, Ілько Гаврилюк та Сусляк Олександр з Шабо, Арнаутов Олександр і Танасов Леонтій з Аккермана. Вони використовували різноманітні конференції та фестивалі, аби зберегти українську національну свідомість. Румунські чиновники, як правило, підозрювали їх у підривній антидержавній діяльності та ретельно перевіряли[12].

На початку 1930-х років в Аккермані діяли представники Українського Громадського Допомогового Комітету, який створили 1923 року в Румунії, аби взяти під свою опіку всю українську еміграцію в країні. Комітет допомагав українським емігрантам в матеріальних (невеликі кошти та одяг) і юридичних справах[13].

1932 року в Празі відбувався ІІ Український науковий з’їзд, і на адресу Організаційної комісії надійшла вітальна телеграма від Української громади м. Аккерман: її підписали Мартирій Галин (почесний голова), Ілько Гаврилюк (голова) та Василь Гетьманченко (секретар)[14].

Окрім цього, 1932 року разом українці міста Аккермана та доктор Мартирій Галин привітали із 20-річчям організацію «Пласт» у Празі[15].

  • Привітання організації «Пласт»

    Привітання організації «Пласт»

Товариство «Просвіта»

Докладніше: Товариство «Просвіта» в Аккермані

1936 року в Аккермані відкрили місцеве товариство «Просвіта»[16] — за прикладом першої «Просвіти», створеної 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу[17].

З 1941 року Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організували українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (редактор — Ілько Гаврилюк), журнал «Батава»[18].

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,01,11,21,31,4 Бачинська О. А.: Формування та розвиток української громади в місті. Аккерман у ХІХ ст. — Одеса : Наукові видання ОНУ, 2007., переглянуто 7 лютого 2023
  2. ↑ Нова Рада, №19, 23 квітня 1917
  3. ↑ В. Верстюк, Т. Осташко: Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — с. 212 — Київ : Національна академія наук України, 1998., переглянуто 6 грудня 2023
  4. ↑ Автономія Бесарабії // Нова Рада, №197, 29.11.1917
  5. ↑ 5,05,1 Іван Новосівський: Нарис історії права Буковини і Басарабії. С. 112 — Нью-Йорк : Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, 1986., переглянуто 12 липня 2023
  6. ↑ 6,06,1 Іван Татаринов: Військові дії в Південній Бессарабії у 1918 р., Ізмаїльський державний гуманітарний університет, 2023, переглянуто 11 липня 2023
  7. ↑ Артем Филипенко: Україна та «бессарабське питання» в 1918 році, Контекст-Причорномор'я, 12 квітня 2012, переглянуто 18 грудня 2023
  8. ↑ Скальський, В.: 160 днів Української Народної Республіки, с. 69—72 — Київ : Кліо, 2023.
  9. ↑ Савченко В. А.: Военный конфликт в Бессарабии. Война советских войск против армии Румынии (январь — март 1918) // Двенадцать войн за Украину — Харків : Фоліо, 2006.
  10. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  11. ↑ Каруник К. Д.: Українська мова в шкільній освіті підрумунської Бесарабії на початку 1920-х років —Лінгвістичні дослідження, 2020
  12. ↑ Тулуш Артур: «Восточные славяне из Южной Бессарабии под Румынской администрацией (1918—1940)» — Галац, Університет «Нижній Дунай», 2017
  13. ↑ Роман Тютенко «Українська військова еміграція в міжвоєнний період (1919-1939 рр.)» — с. 144 // Докторська робота, Український Вільний Університет
  14. ↑ Власенко В. М.: Участь українських емігрантів з країн Південно-Східної Європи в українських наукових з'їздах 1926 та 1932 рр. у Празі — Суми : Сумський державний університет, 2017., переглянуто 6 серпня 2024
  15. ↑ Молоде життя — Прага, Чехія : Пласт, 1932, листопад., переглянуто 5 червня 2023
  16. ↑ Оснування т-ва «Просвіта» в Аккермані, Діло, 28 січня 1937, переглянуто 21 травня 2023
  17. ↑ Стаття «Товариство „Просвіта“ (1868—1939)» на Вікіпедії
  18. ↑ Українці в Румунії — Енциклопедія історії України

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Історія_українців_у_Білгороді-Дністровському&oldid=12298