Історія українців у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 4 грудня 2024
Матеріал з Аккерманіка

Історія українців у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 4 грудня 2024

Історія українців у Білгороді-Дністровському — хронологія життя української громади у Білгороді-Дністровському.

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її.

Історія

Українська громада в Аккермані почала формуватися вже наприкінці XVIII — початку XIX століть. До неї входили селяни, козаки, ремісники, купці[1].

1800-ті

За переписом 1808 року в Аккермані проживали 345 родин, серед них 46 родин (13,3 %) — українці[1]. Переважна більшість українського населення Аккермана потрапила в нього після блукань у Придунайських степах і Молдові. Походження українців в Аккермані:

  • 18 родин (39%) — з Аккерманського повіту
  • 5 родин (11%) — з Кілійського повіту
  • 1 (2 %) — з-за Дунаю
  • 7 родин (17 %) — з молдовських повітів (Кишинівський, Сорокський, Оргєєвський)
  • 2 родини (4,5 %) — з Хотинської раї
  • 4 родини (9 %) — з Тираспольського повіту
  • 5 родин (11 %) — прибули з воєводств «колишнього Польського королівства»
  • 2 родини (4,5 %) — з Херсонської губернії
  • 1 родина (2 %) — «cтарожили», або «корінні»

«Старожили» у переписі зазначені як ті, «що давно зайшли». Найранніший час своєї появи в місті вказав Семен Посмітюха — 1789 рік[1].

1810-ті

За переписом міста 1819 року населення Аккермана становило 1085 родин, серед них більшість — українці (52 %), 560 родин, або 2343 особи: 1310 чоловіків і 1033 жінки[1].

Розподілення за віком:

  • 21—30 років — 85 осіб (15 %)
  • 31—40 років — 214 (38 %)
  • 41—50 років — 135 (24 %)
  • 51—60 років — 81 (15 %),
  • 61 і більше — 45 (8 %).

Українці мали прості родини, до яких входили батьки та їхні діти або батьки, діти та онуки. У 40 % родин різниця між шлюбними партнерами становила 15 років, іноді більше 20 років. У таких родинах чоловіки одружувалися і мали дітей після 35—40 років[1].

1917—1918

23 квітня 1917 року київська газета «Нова Рада» повідомляла, що в Аккермані організовано Українську громаду м. Акермана і незабаром видаватимуть газету «Вільна Україна»[2].

Від Аккерманського повіту до 3-го складу Української Центральної Ради (8 серпня 1917 — 31 березня 1918) був обраний Пантелеймон Богацький[3].

У жовтні 1917 року в Кишиневі відбувся з'їзд Військового комітету бессарабських молдаван. За прикладом Української Центральної Ради в Києві, на з'їзді постановили створити вищий орган державної влади — Сфатул Церій (Крайова Рада) зі 120 членів (пізніше число збільшили до 150). При цьому для молдаван виділили 84 мандати (70%), а для інших національностей і немолдовських громадських організацій — 30% мандатів[4]. Відсоток мандатів молдаван контрастував із відсотком молдовського населення Бессарабії за останнім переписом населення 1897 року — 47,58%[5].

12 (25) січня 1918 року в газеті «Аккерманське слово» опублікували постанову Селянського з'їзду Аккерманського повіту від 10 (23) січня[6][7]:

Приєднати Аккерманський повіт до України як автономної частини Російської республіки, одержавши гарантію персональної автономії дрібних національностей і закріплення завойованих революцією основ, за обов’язкової соціалізації землі.

За приєднання до України також висловився Аккерманський земельний комітет, а 20 січня (2 лютого) 1918 року — Аккерманське повітове земське зібрання та Аккерманська міська дума. В Аккерманському повіті з'явився український комісар[8].

Вже за декілька днів 15 (28) січня в Аккерман вступив загін військ Української Центральної Ради[6]. 17 (30) січня в результаті вуличних боїв владу в місті встановили більшовики[9].

27 березня 1918 року українські делегати до Крайової Ради голосували проти об'єднання Бессарабії з Румунією. Невдовзі за наказом генерала Броштяну, командувача румунської окупаційної армії, їх без суду розстріляли[5].

1918—1940

Під час румунської окупації управління Бессарабією характеризувалося зниженням культурного, економічного та соціального рівня населення, при цьому були впроваджені колоніальні методи та активно здійснювалася асиміляція українського населення[10].

Українські школи існували лише до 1921 року, подекуди до 1923-го. В Аккермані діяла українська школа для хлопців[11].

Провідниками української громади в Буджаку були, між іншим, Григорій Середа з Плахтіївки, Ілько Гаврилюк та Сусляк Олександр з Шабо, Арнаутов Олександр і Танасов Леонтій з Аккермана. Вони використовували різноманітні конференції та фестивалі, аби зберегти українську національну свідомість. Румунські чиновники, як правило, підозрювали їх у підривній антидержавній діяльності та ретельно перевіряли[12].

На початку 1930-х років в Аккермані діяли представники Українського Громадського Допомогового Комітету, який створили 1923 року в Румунії, аби взяти під свою опіку всю українську еміграцію в країні. Комітет допомагав українським емігрантам в матеріальних (невеликі кошти та одяг) і юридичних справах[13].

1932 року в Празі відбувався ІІ Український науковий з’їзд, і на адресу Організаційної комісії надійшла вітальна телеграма від Української громади м. Аккерман: її підписали Мартирій Галин (почесний голова), Ілько Гаврилюк (голова) та Василь Гетьманченко (секретар)[14].

Окрім цього, 1932 року разом українці міста Аккермана та доктор Мартирій Галин привітали із 20-річчям організацію «Пласт» у Празі[15].

  • Привітання організації «Пласт»

    Привітання організації «Пласт»

Товариство «Просвіта»

Докладніше: Товариство «Просвіта» в Аккермані

1936 року в Аккермані відкрили місцеве товариство «Просвіта»[16] — за прикладом першої «Просвіти», створеної 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу[17].

З 1941 року Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організували українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (редактор — Ілько Гаврилюк), журнал «Батава»[18].

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,01,11,21,31,4 Бачинська О. А.: Формування та розвиток української громади в місті. Аккерман у ХІХ ст. — Одеса : Наукові видання ОНУ, 2007., переглянуто 7 лютого 2023
  2. ↑ Нова Рада, №19, 23 квітня 1917
  3. ↑ В. Верстюк, Т. Осташко: Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — с. 212 — Київ : Національна академія наук України, 1998., переглянуто 6 грудня 2023
  4. ↑ Автономія Бесарабії // Нова Рада, №197, 29.11.1917
  5. ↑ 5,05,1 Іван Новосівський: Нарис історії права Буковини і Басарабії. С. 112 — Нью-Йорк : Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, 1986., переглянуто 12 липня 2023
  6. ↑ 6,06,1 Іван Татаринов: Військові дії в Південній Бессарабії у 1918 р., Ізмаїльський державний гуманітарний університет, 2023, переглянуто 11 липня 2023
  7. ↑ Артем Филипенко: Україна та «бессарабське питання» в 1918 році, Контекст-Причорномор'я, 12 квітня 2012, переглянуто 18 грудня 2023
  8. ↑ Скальський, В.: 160 днів Української Народної Республіки, с. 69—72 — Київ : Кліо, 2023.
  9. ↑ Савченко В. А.: Военный конфликт в Бессарабии. Война советских войск против армии Румынии (январь — март 1918) // Двенадцать войн за Украину — Харків : Фоліо, 2006.
  10. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  11. ↑ Каруник К. Д.: Українська мова в шкільній освіті підрумунської Бесарабії на початку 1920-х років —Лінгвістичні дослідження, 2020
  12. ↑ Тулуш Артур: «Восточные славяне из Южной Бессарабии под Румынской администрацией (1918—1940)» — Галац, Університет «Нижній Дунай», 2017
  13. ↑ Роман Тютенко «Українська військова еміграція в міжвоєнний період (1919-1939 рр.)» — с. 144 // Докторська робота, Український Вільний Університет
  14. ↑ Власенко В. М.: Участь українських емігрантів з країн Південно-Східної Європи в українських наукових з'їздах 1926 та 1932 рр. у Празі — Суми : Сумський державний університет, 2017., переглянуто 6 серпня 2024
  15. ↑ Молоде життя — Прага, Чехія : Пласт, 1932, листопад., переглянуто 5 червня 2023
  16. ↑ Оснування т-ва «Просвіта» в Аккермані, Діло, 28 січня 1937, переглянуто 21 травня 2023
  17. ↑ Стаття «Товариство „Просвіта“ (1868—1939)» на Вікіпедії
  18. ↑ Українці в Румунії — Енциклопедія історії України

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Історія_українців_у_Білгороді-Дністровському&oldid=10779