Білгород-Дністровський

Останнє редагування: 5 червня 2024
Матеріал з Аккерманіка
(Перенаправлено з Четатя-Албе)
Білгород-Дністровський
Тип
місто
Населення
48 674 (2020)
Історичні відомості
Колишні назви
Аккерман, Четатя-Албе, Тіра
Категорії
МістаБілгород-Дністровський

Білгород-Дністровський

Останнє редагування: 5 червня 2024

Білгород-Дністровський (до 1944 року — Аккерман; тур. Akkerman, рум. Cetatea Albă, англ. Bilhorod-Dnistrovskyi) — місто в Одеській області, центр Білгород-Дністровського району.

Історія

Галицько-Волинське князівство

У XII столітті Білгород входив до складу Галицько-Волинського князівства[1][2][3].

Молдовське князівство

У XV столітті місто було зосереджено у фортеці, належало Молдовському князівству та називалося Четатя-Албе («Біла фортеця»)[4]. Через місто проходив важливий торговельний шлях «Стамбул — Білгород — Львів», який, однак, почав оминати місто, після того як його окупувала Османська імперія і Аккерман почав занепадати[5].

Османська імперія

4 серпня 1484 року війська османського султана Баязида II захопили фортецю[6]. 1488 року її перейменували на Аккерман. Нарівні з Ізмаїлом, Бендерами та Очаковим вона стала одним із форпостів Османської імперії в Північному Причорномор’ї. Тоді фортеця вже грала роль значного порту та купецького центру, в тому числі для торгівлі ясирами (полоненими). Адміністративно місто входило до Сілістрійського санджака, а 1538 року стало центром Аккерманського (інколи Бендерського) санджака. З 1593 року — центр еялета Езі (Озу або Очаків). Тогочасна фортеця описана Евлієм Челебі в середині XVII століття[4].

Протягом XVI—XVII століть запорозькі та донські козаки неодноразово ходили походами на фортецю. Найвідоміші походи організовували П. Лянцкороський (1516) та І. Покотило (1517, 1541, 1547), Ю. Язловецький та Б. Ружинський (1577), інші козаки у 1582—1583 роках та 1594-му. У фортеці бували отамани Г. Лобода та С. Наливайко (1595), кошовий Запорізької Січі Іван Сірко (1659, 1664, 1671 та 1673). В облогу її брали під час морських походів козаків (1601[7], 1602) та походу війська І. Сулими (1606, 1609—1610, 1621). 1683 року місто пограбували козаки С. Куницького, а згодом під Аккерман декілька разів ходив переяславський полковник С. Палій (1684, 1686, 1691, 1693)[4].

1770 року під час Російсько-турецької війни (1768—1774) фортецю взяло штурмом російське військо бригадира І. О. Інгельстрома, проте за Кючук-Кайнарджійським мирним договором (10 липня 1774) її повернули туркам. 1789 року під час наступної Російсько-турецької війни (1787—1792) фортецю знову взяли штурмом: на цей раз донські козаки М. І. Платова разом із флотилією Чорноморського козацького війська. Проте і в цей раз фортецю повернули туркам за Ясським мирним договором (29 грудня 1791 (9 січня 1972))[4].

Російська імперія

Герб міста часів Російської імперії

1 грудня 1806 року, під час Російсько-турецької війни 1806—1812 років, місто захопили військові частини Армана де Рішельє (Дюка)[8]. За Бухарестською мирною угодою 1812 року Аккерман увійшов до складу російської імперії[4].

23 січня 1918 року владу у місті захопили комуністи[9].

Королівство Румунія

1918 року в рамках створення Великої Румунії румунські війська захопили Буджак. 8 березня Королівство Румунії встановило свою владу і в Аккермані, який перейменували на Четатя-Албе[9].

СССР

1940 року совєти вперше окупували Аккерман[10].

23 серпня 1944 року армія СССР окупувала Аккерман вдруге[11].

Незалежна Україна

26 липня 2001 року Кабінет міністрів України включив місто у Список історичних населених місць України[12][13].

Планування міста

Аккерман мав османське планування та складався з двох частин: «старої» та «нової», які розділяла майбутня Софійська вулиця (нині Першотравнева), внаслідок чого центр міста був розмитий. Професор Київського університету Карл Кесслер писав: «Він складався майже з невеличких дерев'яних будинків, які частково покривилися від старості, має в собі кілька великих площ і пустирів і взагалі дихає якимось смутком». Громадськими місцями для жителів Аккермана були Воскресенський собор, торгові місця (Гостинний і Старий базар), міський бульвар[14].

Передмістя

Докладніше: Передмістя Білгорода-Дністровського

Вулиці та топонімія

Докладніше: Список вулиць Білгорода-Дністровського та Топонімія Білгорода-Дністровського

Освіта

Культура

Музика

Докладніше: Музичні гурти Білгорода-Дністровського

Ансамблі

Театр

Театр-ілюзіон Д. Склярова, 1914
Докладніше: Театр у Білгороді-Дністровському

1902 року в місті заснували перший бессарабський драматичний театр — «Новий Аккерман», який згодом став центром драматичного мистецтва півдня Бессарабії. 1914 року, коли у місті діяли вже два театри, відкрився літній театр-ілюзіон Д. Склярова[15]. Окрім того, у Білгороді-Дністровському в різні періоди історії ще існували «Театр Модерн», «Театр королеви Марії», театр «Прометей»[16].

Станом на 2015 рік у місті діяли шість театрів[17].

Фестивалі

Спорт

Пам’ятки

На території Білгорода-Дністровського розташовані 35 пам’яток архітектури та містобудування, 18 пам’яток історії, 3 пам’ятки археології та 1 пам’ятка монументального мистецтва[13].

Міжнародні зв'язки

  • 5 січня 2023 — офіційна делегація польського міста Сопот на чолі з мером Яцеком Карновським (пол. Jacek Karnowski) відвідала Білгород-Дністровський; разом із Віталієм Гражданим був підписаний Договір про співпрацю між містом Сопот та містом Білгородом-Дністровським[18].

Економіка

Примітки

  1. ↑ Світлана Чорна: Історики «демонтують» російські міфи, Голос України, 15 січня 2021, переглянуто 11 серпня 2023
  2. ↑ Галич після Галича: Пониззя (русо-влахія) у XII-XIV століттях та утворення молдавського князівства
  3. ↑ Ігор Скочиляс: Аспрокастрон-Білгород — кафедра Галицької митрополії у XIV ст.
  4. ↑ 4,04,14,24,34,4 С. С. Аргатюк, В. В. Левчук, І. Т. Русєв, І. В. Сапожников: Овідіопольський район Енциклопедичний довідник — Одеса-Овідіополь : ВМВ, 2011., переглянуто 4 червня 2021
  5. ↑ Омельчук В. В.: Східні традиції державотворення — с. 260 — Київ : Прометей, 2020., переглянуто 2 вересня 2021
  6. ↑ Микола Ларин: «Нестандартная» мечеть с баней и следы осады: что нашли археологи в Аккерманской крепости, Думська, 31 серпня 2017, переглянуто 5 лютого 2023
  7. ↑ Віталій Пономарьов: Подія тижня в історії України: Походи запорожців на Стамбул 1615 року, Радіо Свобода, 15 червня 2006, переглянуто 17 лютого 2023
  8. ↑ Два скелети з Білгорода виявилися ровесниками герцога де Рішельє, Gazeta.ua, 29 жовтня 2012, переглянуто 27 серпня 2021
  9. ↑ 9,09,1 М. Жарких: Білгород-Дністровський, Прадідівська слава — Українські пам’ятки, переглянуто 23 червня 2021
  10. ↑ Микола Михайлуца: Південна Бессарабія: рік радянізації і перші дні війни — Одеса : Краєзнавство, 2011., переглянуто 11 вересня 2023
  11. ↑ Стаття на Вікіпедії «Форсування Дністровського лиману»
  12. ↑ Про затвердження Списку історичних населених місць України, Кабінет міністрів України, 26 липня 2001, переглянуто 3 лютого 2023
  13. ↑ 13,013,1 Програма розвитку туризму в місті Білгороді, Білгород-Дністровська міська рада, 24 грудня 2020, переглянуто 2 березня 2023
  14. ↑ Ігор Гулянович: Урбанонимы городом в Южной Бессарабии в середине XIX ст. (Аккерман, Измаил (Тучков), Килия): общие тенденции и особенности — 2013., переглянуто 1 червня 2021
  15. ↑ Олексій Пермінов: Аккерманские гастроли, Старий Аккерман, 6 травня 2015, переглянуто 15 вересня 2021
  16. ↑ «Прометей», Центр культури та дозвілля, 15 травня 2020, переглянуто 31 серпня 2021
  17. ↑ В Белгороде-Днестровском прошел блистательный фестиваль местных театралов, Топор, 30 березня 2015, переглянуто 31 серпня 2021
  18. ↑ Мер польського Сопота відвідав Аккерман і підписав договір про співпрацю між містами, Думська, 8 січня 2023, переглянуто 18 лютого 2023

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Білгород-Дністровський&oldid=9652