Історія вірменів у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 7 червня 2023
Матеріал з Аккерманіка

Історія вірменів у Білгороді-Дністровському

Останнє редагування: 7 червня 2023

Історія вірменів у Білгороді-Дністровському — хронологія життя вірменської громади у Білгороді-Дністровському. Історія вірменів у місті сягає XIV століття.

На початку XIX століття вірмени складали більше третини населення Аккермана. Збереглася Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці, спорудження якої датується початком XV століття.

Населення

Згідно з даними відомості за 1808 рік, етнічний склад населення міста був таким[1]:

Національність % від загального числа жителів
вірмени 38 %
греки 21 %
українці 13,3 %
молдовани 7,5 %
болгари 5,8 %
євреї 5,2 %
росіяни-старообрядці (пилипони), цигани, поляки 9,2 %

За переписом населення України 2001 року, вірмени склали 0,3 % населення міста[2].

Історія

Коли саме вірмени почали жити у Білгороді-Дністровському, достеменно невідомо. Білгород-Дністровський був одним із перших міст середньовічної Молдови, де сформувалася численна вірменська громада[3]. Згідно вірменському мандрівнику Симеону Лехаці, вірмени переселилися в Аккерман з міста Ані (нині знаходиться на кордоні Туреччини та Вірменії)[4]. Г. Гойлав відносить найранніші свідоцтва про матеріальну культуру вірмен Аккермана до XI—XII століть. Перші писемні згадки про вірмен у місті відносять до 1384 року, коли католікос Теодорос своїм наказом перепідпорядкував вірменську церкву у Манкармані (тодішня назва міста) львівському єпископу[5]. Вірменському єпископу Ніколайосу, який перебував тут протягом 1459—1460 років, підпорядковувалися вірмени, що жили «на території князівства воєводи Стефана», тобто у Молдові.

До захоплення міста турками 1484 року Аккерман був великим центром молдовських вірмен. Румунський історик Н. Георгій стверджує, що вірмен в Аккермані було більше, ніж у Сучаві, Яссах, Хотині та інших містах, хоч там воно і сягало багатьох тисяч[6]. Уже в XIV столітті, за повідомленнями історичних джерел, вірмени мали в місті свою церкву. Про церкву існують дві легенди: за однією, церкву вірменам подарував турецький султан, який забрав її у греків; за іншою, грецькі священики продали церкву вірменам як непотрібну.

На території нинішньої вірменської церкви Білгорода-Дністровського збереглися меморіальні плити 1446 і 1474 років[7]. У XV столітті чималу вірменську колонію в Аккермані зафіксували мандрівники Жільбер де Лануа і Донато да Леззе[8]. Формуванню вірменської громади в Аккермані сприяла міжнародна торгівля, в якій вірмени грали роль посередників між Заходом і Сходом[9].

XVI—XVII століття

Протягом усього XVI століття, ймовірно, вірменська громада в місті не існувала. Будівля вірменської церкви існує як мінімум із 1650-х років. У 1810-х роках церкву розширили у напрямку заходу. 1831 року у дворі, на півдні, відкрили церковно-приходську школу[10].

Сучасність

28 березня 2018 року у вірменському місті Вагаршапат був підписаний меморандум про співробітництво міста із Білгородом-Дністровським із ціллю закріплення дружби між українським та вірменським народами, а також для поглиблення економічних та культурних зв’язків. Ініціатором побратимства двох міст став Генеральний консул Вірменії в Одесі Айк Гулян[11].

Топоніміка

На сьогодні в історичному центрі міста проходять Вірменська вулиця та Вірменський провулок. Вірменська вулиця бере свій початок біля фабрики «Белста» і закінчується біля Краєзнавчого музею на вулиці Пушкіна.

Відомі уродженці

  • Захарянов Григорій (Закарян Григір) (1765—1827) — архієпископ вірменської апостольської церкви, єпархіальний начальник Бессарабії.
  • Попов Леон Христофорович (Папянц Леон Хачатурович) (1881—1919) — совєтський лікар, революціонер. Один із організаторів совєтського Червоного Хреста. Член Всеросійської епідеміологічної комісії, депутат Московської міської ради, організатор закладів охорони здоров'я в ряді районів Совєтської Росії.
  • Кюрдян Микола Іванович (Кюрдян Нікогайос Іванович) (1880—1937) — священик вірменської церкви Святої Катерини (Санкт-Петербург), член Петроградського вірменського духовного правління. Розстріляний 1937 року під час Сталінських репресій.
  • Чінарова Тамара Євсіївна (1919—2017) — австралійська балерина та хореограф.

Галерея

Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (XIV століття)

  • Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (3).JPG
  • P1440027 Церква Успіння Пресвятої Богородиці (вірменська).jpg
  • Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (13).JPG
  • Білгород-Дністровський Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці.jpg
  • Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (7).JPG
  • Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (15).JPG

Див. також

Примітки

  1. ↑ Бачинська О. А.: Формування та розвиток української громади в місті. Аккерман у ХІХ ст. — Одеса : Наукові видання ОНУ, 2007., переглянуто 7 лютого 2023
  2. ↑ [http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/odesa/ Про кількість та склад населення Одеської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року], 2001.ukrcensus.gov.ua, переглянуто 2020-05-24
  3. ↑ А. Тораманян. О некоторых армянских архитектурных памятниках Белгород-Днестровска // Историко-филологический журнал. — Ер., 1970. — № 2 (21 травня). — С. 278.
  4. ↑ Дж. Айрапетян. Вопросы истории армянских поселений Польши в журнале «Kwartalnik historyczny» // Историко-филологический журнал. — Ер., 1985. — № 2 (21 травня). — С. 247.
  5. ↑ В.С. Зеленчук: Население Бессарабии и Поднестровья в XIX в. — Штиинца, 1979.
    Оригінальний текст (рос.)
    Впервые документальные данные упоминают армянское население в Белгороде-Днестровском в 1384 г., когда католикос Теодорос своей энцикликой подчинил армянскую церковь в Манкармане (Белгороде-Днестровском) львовскому епископу
  6. ↑ К.В. Айвазян и Д.С. Лихачев: Армянская и русская средневековая литературы — АН Армянской ССР, 1986.
    Оригінальний текст (рос.)
    До завоевания его в 1484 г. турками Аккерман представлял собой крупный центр молдавских армян. Румынский историк Н. Георгий утверждает, что армян в Аккермане было больше, чем в Сучаве, Яссах, Хотите и других городах, хотя в последних оно достигало многих тысяч90. Сидевшему здесь в 1459- 1460 гг. армянскому епископу Ннколайосу подчинялись армяне, жившие «на территории княжества воеводы Стефана», т. е. в Молдавии
  7. ↑ А. Тораманян. О некоторых армянских архитектурных памятниках Белгород-Днестровска // Историко-филологический журнал. — Ер., 1970. — № 2 (21 травня). — С. 280.
  8. ↑ В. Бэнэцяну. Армянские колонии на территории Румынии по данным румынской топонимии // Историко-филологический журнал. — Ер., 1962. — № 1 (21 травня). — С. 175.
  9. ↑ Daniel Goffman: The Ottoman Empire and Early Modern Europe — Cambridge University Press, 2002.
  10. ↑ Життя і пам'ять: науковий збірник, присвячений пам'яті В'ячеслава Івановича Шамко. Випуск 2. С. 133 — Одеса : Південноукраїнський національний педагогічний університет, 2015., переглянуто 7 червня 2023
  11. ↑ Levon Bagdasaryan: Эчмиадзин и Белгород-Днестровский подписали меморандум о сотрудничестве, Союз армян Украины - официальный сайт, 2018-03-29, переглянуто 2020-05-25

Джерела

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Історія_вірменів_у_Білгороді-Дністровському&oldid=7119