Олександрівські казарми

Матеріал з Аккерманіка
Олександрівські казарми, 1868

Олександрівські казарми (рос. Александровские казармы) — комплекс казарм та офіцерського корпусу армії Російської імперії, збудованих у 1830-х роках. Знаходяться на березі Дністровського лиману за адресою вулиця Шабська, 51.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

1812 року, після закінчення Російсько-турецької війни, територія Бессарабії відійшла до Російської імперії. 1818 року Олександр I відвідав Бессарабію та затвердив «Статут утворення Бессарабської області», за яким Аккерман отримав статус повітового міста. Тоді ж почалася військова реформа, у межах якої в Аккермані запланували будівництво двоповерхових казарм на «6 комплектних рот та 26 штаб- та обер-офіцерів»[1].

Початок будівництва[ред. | ред. код]

1820 року попередній план будівництва казарм розробив архітектор Михайло Петрович Нейман, який служив у обласній будівельній комісії та згодом доріс до помічника Обласного архітектора. На початку 1820-х років Будівельна комісія Аккерману почала будівництво, відповідальним назначили Еммануїла Павловича Попандопуло — начальника Аккерманської портової митної застави та відставного майора, ветерана війни з Наполеоном 1812 року[1].

Будівництво тривало повільно, тому в липні 1828 року очільник Бессарабського митного округу та надвірний радник Шубін відправив повноважному наміснику графу Михайлу Воронцову рапорт, у якому просив звільнити Попандопуло від будівництва казарм, оскільки «місто виконати ці роботи не в змозі, і треба призначити торги»[1].

Залучення підрядника Левіта[ред. | ред. код]

мігі

В Аккермані на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. 23 лютого (7 березня) 1829 року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до 1 (13) січня 1831 року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів[1].

У процесі будівництва виявилося, що камінь, який видобували у 25 км від міста в селі Сарія (нині Південне), непридатний для будівництва великої будівлі, тому його замінили якіснішим та дорожчим камінням з сіл Роші (нині Козацьке) та Хан-Кішла (Удобне)[1].

Затримка та завершення будівництва[ред. | ред. код]

Епідемії чуми (1829) та холери (1831) у Бессарабії, під час яких між населеними пунктами перервали сполучення, вплинули на затримку будівництва. Протягом 1831—1833 років Будівельне управління Аккерману вело бюрократичне листування з Управлінням Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора стосовно добудування казарм. Для розгляду претензій з Одеси назначали комісії, одна з яких визнала купця Меєр-Бера Левіта «неспроможним до виконання цього контракту» та запропонувала провести нові торги для добудування більш надійними лицями, а також списати власність Левіта і отримані кошти вкласти у будівництво[1].

Після відсторонення Левіта і Неймана від будівництва 1835 року два рази призначали торги, які практично не відбулися. Того ж року стався землетрус, який пошкодив один із кутів казарм. У листопаді 1835 року граф Михайло Воронцов відправив до Аккерману начальника IV округу шляхів сполучення підполковника Морозова, який повідомив йому: «…настільки прекрасне, значне і вартісне спорудження залишилося тепер без всякого нагляду, від чого відбувається багато руйнувань і розкрадань»[1].

До 1838 року будівництво казарм завершили, і в липні 1838 року граф Воронцов звернувся до Міністерства внутрішніх справ, аби отримати дозвіл на призначення доглядача за казармами. У квітні 1839 року імператор Микола I доручив: «нагляд за Аккерманськими казармами покласти на одного з членів тамтешньої Думи»[1].

360-тур казармами[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Олексій Пермінов: Александровские казармы, Старый Аккерман, 21 грудня 2014, переглянуто 27 травня 2021