Частина звіту Українського Допомогового Комітету для Басарабії, «Самостійність» від 22 грудня 1935

Категорії

Український Допомоговий Комітет для Басарабії

Останнє редагування: 22 березня 2025

Український Допомоговий Комітет для Басарабії, також Комітет Допомоги Голодуючій Басарабії — гуманітарний комітет, створений у жовтні 1935 року Організацією українських націоналістів (ОУН) у Чернівцях для допомоги українцям у Бесарабії, які потерпали від голоду 1935—1936 років.

Комітет організував масштабну благодійну акцію на Буковині, у результаті якої було зібрано значну кількість збіжжя, харчів і грошей (див. Список жертводавців). Відправлена допомога прибувала залізницею до Аккермана та Сарати, звідки її розподіляли між селами, що голодали.

Створення комітету стало виявом солідарності українців під румунською окупацією^[1] та засвідчило тісні зв’язки між громадами Буковини і Бесарабії та їхню готовність підтримувати одне одного у скрутні часи.

Координаційним центром комітету служив Український Народний Дім у Чернівцях, а інформацію про його діяльність та звіти про пожертви публікували в тижневику «Самостійність» — друкованому органі ОУН в Румунії.

Історія

Передумови

Новина від 21 липня 1935, «Самостійність»

У липні 1935 року в газеті «Самостійність» — друкованому органі ОУН в Румунії^[2]^[3] — з’явилися перші повідомлення про посуху в Бесарабії та загрозу голоду. Газета писала, що в південній частині краю з весни не було дощів, засіви вигоріли, а селяни змушені залишати свої домівки в пошуках заробітку^[4], це був другій рік підряд неврожаю^[5]. 22 вересня 1935-го повідомляли, що німецьке товариство «Шубертбунд» із Чернівців вже відправило допомогу німецьким колоніям у Бесарабії, які потерпали від голоду^[6].

Заснування комітету

У жовтні 1935 року редакція отримала лист від жителів села Старокозаче про катастрофічний неврожай, через який село опинилося на межі голоду, а чверть його мешканців уже залишила домівки в пошуках їжі та роботи^[7]. У відповідь на це в «Самостійности» запропонували створити Комітет Допомоги Голодуючій Басарабії, узявши за приклад аналогічну акцію допомоги Гуцульщині в попередні роки^[8]. Газета наголошувала на єдності українців і їхньому обов’язку допомогти братам у скрутний час^[1]^[9].

Чи маємо ми допустити до того, щоб наші брати гинули з голоду? Чи могли б ми зїсти кусник хліба з чистою совістю, коли будемо знати, що там, недалеко від нас, мати продає свою рідну дитину, або батько, не найшовши нігде ніякого заробітку, замерзає десь у снігу? Ні! Ми віримо, що українці будуть на висоті свойого завдання. Ми ж нація!

— «Страхіття голоду в Басарабії», газета «Самостійність» (Чернівці) № 42 (79) від 20 жовтня 1935

Тоді ж стало відомо про першу допомогу комітету: 18 жовтня 1935 року українське зорганізоване студентство та нестудентська молодь провели одноденне голодування, а заощаджені кошти передали на допомогу бесарабським українцям^[10].

Діяльність комітету

Збір коштів і продовольства

Український Народний Дім у Чернівцях — координаційний центр комітету

Комітет організував масштабну акцію зі збору коштів, продовольства та інших пожертв серед українців Буковини^[11]. Заклики про допомогу та інформацію про масштаби голоду регулярно публікували в газеті «Самостійність».

До ініціативи долучилися культурно-просвітні товариства, церковні громади, кооперативи та окремі господарі. Центром координації збору допомоги став Український Народний Дім у Чернівцях, в якому приймали пожертви, організовували їх облік та відправку допомоги в Бесарабію. Підтримку акції надали товариства «Українська Школа», «Жіноча Громада», «Чорноморе», «Запороже», «Мироносці», «Буковина» та інші^[12].

Активну участь у зборі допомоги взяли сільські громади Буковини, які утворювали місцеві комітети й ініціативні групи та організовували збір грошей, зерна, бобових, картоплі та інших продуктів. Серед сіл, що долучилися, були Мамаївці, Глибока (Адинката), Кіцмань, Неполоківці, Карапчів, Малятинці, Лопушна, Берегомет, Лужани, Топорівці, Сторожинець, Ревне, Садгора, Вижниця, Виженка, Оршівці та інші^[12].

Карта зборів

Нижче наведена карта з населеними пунктами, в яких проводили збори харчів та/або коштів для Допомогового Комітету.

Варто зауважити, що не у всіх звітах пожертв, опублікованих у газеті «Самостійність», зазначено точне село чи місто, де проходили збори, тому деякі населені пункти на карті відсутні. Окрім того, на карті не позначені індивідуальні пожертви, а лише групові збори харчів та/або грошей (у румунських леях).

Карта зборів для Допомогового Комітету Басарабії

Перша відправка допомоги (листопад-грудень 1935)

12 листопада 1935 року було відправлено перший вагон допомоги в Аккерман — з села Глибока, 15 листопада — наступні два вагони з села Лужани^[13]. 24 листопада повідомлялося, що з с. Жучки (нині — частина Чернівців) відправили півтора вагони картоплі та збіжжя^[14].

Станом на 8 грудня було відправлено 4 вагони допомоги^[15]:

Басарабське населення з великою радістю прийняло цей скромний дар буковинських українців. Багато радостей було й щирої втіхи, коли забирали з ваґону на фіри щедрий дар наших не багатих буковинців. Не одні очі з вдячністю слідкували валку підвод, що прямувала з цим добром до українських сіл.

— «З комітету допомоги українцям з Басарабії», газета «Самостійність» (Чернівці) № 49 (86) від 8 грудня 1935

Завдяки підтримці комітету в селі Плахтіївка діяла українська їдальня, де годували 110 дітей^[16].

Відправки 1936 року

1936 року комітет продовжив відправку допомоги до Бесарабії. 16 лютого повідомлялося, що збіжжя, надіслане до Сарати, розподілили між 9 селами — серед яких Іванівка, Негрова та Морузени, — тоді як допомога, доставлена до Аккермана, була спрямована до сіл Папушой і Турлаки. Доставка тривала кілька тижнів через погані дороги й виснажений стан коней, що ускладнювало транспортування^[17].

Акція отримала щирий відгук серед українців Бесарабії. Місцеві жителі, зокрема ті, що були на військових працях у Буковині під час Першої світової війни, добре розуміли, що допомога надходить від небагатих українців, і висловлювали особливу вдячність за підтримку. Окремі мешканці почали заявляти про своє українське походження, що свідчить про національне значення цієї акції^[17].

Склад комітету

У Чернівцях

У Чернівцях у склад ділового комітету входили: др. Антон Кирилів (голова), др. М. Сивий (заступник голови), дент. Степан Проць (скарбник), студент Отто Венке й Володимир Тодорюк (писарі), п. Іля Райлан (господар). Ширший комітет складався з усіх культурно-просвітніх товариств^[8].

др. Антон Кирилів (голова)
Степан Проць (скарбник)
Отто Венке (писар)
Володимир Тодорюк (писар)

В Аккермані

Звернення до «Самостійності» з Аккерману від Василя Гетьманченка, 20 жовтня 1935

В Аккермані був створений «Ініціативний комітет Четатя-Албе», який проводив комунікацію та розподілення допомоги між селами Бесарабії. Від імені комітету Василь Гетьманченко писав у редакцію «Самостійності» звернення, в якому дякував українцям Буковини за допомогу й надав точні відомості про села, які найбільше потерпали від голоду^[5].

Василь Гетьманченко — зв'язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії

Кожний голодний, що дістане шматок хліба, знатиме, що це брати з Буковіни помагають голодним Басарабії, що вони не забувають, що басарабські українці є їх братами й готові великими своїми жертвами спасти від голодної смерти. Цього басарабці не забудуть ніколи і в їх душах прокинеться почуття єдности з тими, що так щиро заопікувались їх нещасливою долею.

— Василь Гетьманченко, газета «Самостійність» № 42 (79) від 20 жовтня 1935^[5]

У січні—лютому 1936 року Ілько Гаврилюк, один із лідерів української громади Аккермана, на фоні діяльності комітету опублікував у газеті «Самостійність» статтю «Басарабія і басарабські українці» під псевдонімом Остап Коваль^[18]. Публікація стала інформаційним внеском у справу допомоги, оскільки пролила світло на історію Бесарабії та тяжке становище місцевого українського населення^[19].

Села, для яких збирали допомогу

20 жовтня 1935 року в «Самостійності» був опублікований лист від Василя Гетьманченка, а якому він від імені «Ініціативного комітету Четатя-Албе» писав про наступні села, що потребували допомоги^[5]:

Села, що в першу чергу потребували допомоги

Карналіївка (рум. Cornești)
Стара Царичанка (рум. Tăriceanca-Veche)
Старокозаче (рум. Cazaci Vechi)
Петрівка (рум. Pietroasa)
Плахтіївка (рум. Plahteevca)
Бабей (рум. Babei; нині — Підгірне)
Ройлянка (рум. Răileanca)

Села, що частково потребували допомоги

Іванівка (рум. Ivănceni; нині — Нова Іванівка)
Негрове (рум. Neagra)
Молодове (рум. Moldoveni)
Дальнічень (рум. Delniceni)
Марієнфелд (рум. Marienfeld; нині — Дальнічень)
Сундук (рум. Suiunduc; нині — Чистоводне)
Монаші (рум. Manaşi)
Бритівка (рум. Britovca)
Турлаки (рум. Turlaki; нині — Випасне)
Бені (рум. Beni; нині — Польове)
Шабо (рум. Șaba-Târg)

Окрім вище зазначених сіл, в «Самостійності» згадувалося, що допомога надходила у Ярославку^[16], Іванівку, Негрове, Морузени (нині — Пшеничне), Папушой (нині — частина Білгорода-Дністровського)^[17].

Карта

Нижче наведена карта з населеними пунктами, для яких Український Допомоговий Комітет передавав допомогу і які були згадані в газеті «Самостійність».

Жертводавці

Докладніше: Список жертводавців Українському Допомоговому Комітету для Басарабії

Пожертви до Комітету надходили як від окремих осіб, так і від організацій, зокрема культурних, освітніх і громадських об’єднань. Участь в акції допомоги брали села Буковини, з яких до Чернівців надходило збіжжя та гроші. Серед основних пожертв були кукурудза, жито, фасоля, боби, ячмінь, картопля та інші продовольчі продукти. Грошові пожертви робили в леях^[12].

Найбільші внески зафіксовані від громад із таких сіл, як Мамаївці, Глибока (Адинката), Кіцмань, Неполоківці, Карапчів, Малятинці, Лопушна, Берегомет, Лужани, Топорівці, Сторожинець, Ревне, Садгора, Вижниця, Виженка, Оршівці. У Мамаївцях зібрали понад 5 тонн збіжжя, у Глибокому — понад 12 тонн продовольства^[12].

Деякі жертводавці не лише передавали збіжжя чи гроші, а й брали активну участь у допомозі на місцях. Відомі господарі та діячі, як-от Захарій Глібка та Василь Венґринюк в Мамаївцях, координували збірки у своїх громадах і організовували транспортування допомоги до Чернівців.

Опіка над дітьми на період зими

Голод найбільше вдарив по дітях, які залишалися без належного харчування та догляду. У відповідь на це Допомоговий Комітет започаткував ініціативу перевезення дітей із постраждалих районів до Буковини, де місцеві українські громади могли би взяти їх під опіку на зимовий період. 8 грудня 1935 року повідомлялося, на перезимування в Буковині зголосилися з Аккерманщини більше 50 дітей, які потребували допомоги. Перевезення дітей оцінювали в зверх 10 тисяч лей^[15].

Реалізація цього задуму, однак, зіткнулася з труднощами: румунська влада не дозволила евакуацію українських дітей до Чернівців, попри готовність буковинських громад їх прийняти. Натомість частину дітей відправили до румунських регіонів, зокрема в Мунтенію, Добруджу та Семигород^[20].

Реакція румунської влади

Попри значну підтримку українського населення Буковини, комітет зіткнувся з перешкодами з боку румунської адміністрації. Влада розглядала акцію допомоги як «небезпечну», а її організаторів намагалися дискредитувати^[16].

Румунська влада заборонила вивезення голодуючих дітей з Бесарабії в Чернівці, де українські громади були готові прийняти їх на перезимування. Натомість дітей переселили до румунських регіонів. Влітку 1936 року газета «Діло» повідомила, що румунський «Червоний Хрест» відправив дітей українських хліборобів у табори в Мунтенії, Добруджі та Семигороді, де вони опинилися серед румунського населення. Там діти вивчили румунську мову та були одягнені в румунські національні строї^[20].

На початку липня 1936 року частину дітей повернули назад до Бессарабії: понад 300 дітей повернулося з Семигороду до Тягини; 200 дітей повернулися з Плоєшті^[20].