Вірменське кладовище

Матеріал з Аккерманіка
Нагорі — Грецьке кладовище на Шабській, знизу — Вірменське. Карта 1942 року

Вірменське кладовище — колишнє вірменське кладовище в Білгороді-Дністровському, що існувало з кінця XIX століття до 1980 року на Шабській вулиці.

Історія[ред. | ред. код]

Від XV століття в Аккермані проживала значна колонія вірменів[1]. До кінця XVIII століття вірменське кладовище знаходилося в межах Вірменської церкві, проте з часом виникла потреба в окремому цвинтарі. На початку XIX століття було створене нове вірменське кладовище біля Шабської дороги недалеко від Грецького цвинтаря[2].

За кладовищем, ближче до Шабо, знаходилася приватна бійня зі шкіряним виробництвом, на базі якої комуністи згодом створили м'ясокомбінат. З іншої сторони Вірменського кладовища 1854 року створили військовий цвинтар: на ньому під час Кримської війни ховали нижніх чинів, померлих від ран у Олександрівських казармах, які тоді функціонували військовим госпіталем. На ньому ж хоронили солдатів, померлих у Першій світовій війні. За румунської влади на цій дільниці створили Кладовище Героїв[2].

На Вірменському цвинтарі ховали і простих ремісників, і відомих містян. Так, тут були поховані відомі в Аккермані родини Попових, Асвадурових, Єремеєвих, Бозаджогло, Оханових, Куруногло, Мерджанових та Саркізових. 1929 року на цвинтарі збудували усипальницю багатого купця Маркоса Аствацатурянца (Марка Асвадурова) за проєктом відомого французького архітектора вірменського походження Левона Нафіляна[2].

1941 року на Вірменському цвинтарі ховали євреїв, яких розстріляли румуни на місці біля сучасного порта[2].

Після Другої світової війни за радянської влади кладовище закинули, а 1980 року по-мародерськи розграбували та побудували на його місці гуртожиток м’ясокомбінату[3].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дашкевич Я. Р.: Вірменські колонії в Україні 16–18 століть, Інститут історії України НАН України, 2003, переглянуто 20 травня 2021
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Олексій Пермінов: Армянское кладбище, Старый Аккерман, 9 липня 2019, переглянуто 20 травня 2021
  3. Володимир Воротнюк: Страницы истории: Асвадуровы и Аккерман, Топор, 16 травня 2016, переглянуто 20 травня 2021