Чернишук Петро Федорович

Останнє редагування: 22 листопада 2024
Матеріал з Аккерманіка
Петро Чернишук (2).jpg
Ім'я
Петро Федорович Чернишук
Народився
Національність
Діяльність
громадський діяч, дисидент, правозахисник
Категорії
Люди

Чернишук Петро Федорович

Останнє редагування: 22 листопада 2024

Петро Федорович Чернишук (нар. 21 листопада 1948, Арциз — пом. 25 вересня 2020, Білгород-Дністровський) — український громадський діяч, дисидент, правозахисник, скульптор; один із лідерів національно-демократичного руху в Буджаку[1].

Співзасновник осередків Народного Руху України та Конгресу українських націоналістів у Білгороді-Дністровському. Товаришував із Левком Лук'яненком — співавтором Акту проголошення незалежності України.

Життєпис

Ранні роки та служба

Народився 21 листопада 1948 року в Арцизі у сім'ї робітників[2][3]. Здобув середню освіту, після чого служив у лавах Совєтської армії, де йому довелося брати участь у придушенні Празької весни[2].

Кар'єра

Освоїв професію електрика та працював монтажником-висотником на великих будівництвах. Брав участь у будівництві Білгород-Дністровського заводу медичних виробів (БДЗМВ) та працював на ньому 13 років. Самостійно здобув сім спеціальностей із металообробки[2].

Громадська діяльність

На Білгород-Дністровському заводі медичних виробів

Із 1984 року розпочав активну громадську діяльність, коли створив на заводі медичних виробів, де працюв, ініціативну групу по боротьбі з безгосподарністю та зловживаннями. У березні 1987 року передав у Москву вимогу поновити фінансування будівництва житлового будинку для робітників заводу, а окрім цього, надав матеріали про викриті крупні фінансові афери в колгоспі та в Білгород-Дністровському районі[2].

Після його звернення в ЦК КПСС влада провела збори трудового колективу на заводі в присутності представників із Москви, області, МВД і КГБ. За фактами порушень були перевірки. Петро Чернишук займався питаннями несправедливості в розподілі житла, путівок на оздоровлення, автомобілей. Діяв відкрито: малював плакати, на яких писав справедливі вимоги до дирекції, і виходив на пікет перед заводом з іншими активними робітниками. Керівництво заводу медвиробів поспішило позбутися Чернишука та відсторонило його від роботи на заводі[2].

Пам'ятник у Молозі авторства Петра Чернишука

Петро Чернишук працював скульптором на виробництві пам'ятників. Створив пам'ятник зі скульптурними групами на честь загиблих воїнів Другої світової війни у селі Молога[2].

Після завершення роботи над пам'ятником у Молозі Чернишук прагнув повернутися працювати на заводі, однак його повернення не допускали. 12 березня 1991 року на знак протесту він оголосив голодування[2].

  • Оголошення Петра Чернишука про голодування, 1991
  • Петро Чернишук, голодування (1991).jpg
  • Петро Чернишук, голодування (1991) (2).jpg

Меморіал та Народний Рух

1989 року створив у Білгороді-Дністровському місцевий осередок «Меморіалу» — товариства, що займалося збереженням пам'яті про політичні репресії в СССР, — а 19 серпня 1989 року на його основі створили Білгород-Дністровську міськрайонну організацію Народного Руху України за перебудову; Чернишук став її співголовою[2].

Окрім політичних вимог щодо Незалежності України, Чернишук приділяв увагу захисту прав трудящих, соціальних гарантій та виступав проти порушень законності й фінансових махінацій, порушень у соціальній сфері та комунальному господарстві. З 1989 до 1991 року Чернишуку з боку КГБ лунали погрози, шантаж, провокації; йому підпалили квартиру[2].

У 1990-х роках заснував місцевий осередок Конгресу українських націоналістів[4]. 1993 року був головою Білгород-Дністровського осередку РУХу[5], 1994 року балотувався у депутати Верховної Ради України[2][5].

Товаришував із Левком Лук'яненком — відомим громадським діячем, борцем за незалежність України у XX сторіччі, співавтором Акту проголошення незалежності України. За його допомогою в 1990-х роках Петру Чернишуку вдалося уникнути арешту за політичними мотивами: Лук'яненко взяв його на поруки[6].

Левко Лук'яненко в Білгород-Дністровській міській раді, 2015

Окрім цього, Лук'яненко передавав свої книжки Чернишуку, а також бібліотекам і читачам із Білгорода-Дністровського. У вересні 2015 року він приїжджав у Білгород-Дністровський: Чернишук організував йому виступ на сесії міськради та зустріч із містянами[6]. У повному залі Будинку культури школярі, вчителі та інші небайдужі містяни мали змогу послухати і поспілкуватися з видатним українським діячем[7].

Відновлення Болгарської церкви

Наприкінці 1980-х років привернув увагу до відновлення Болгарської церкви, яку перетворили на захаращений смітник. Розгорнув на стіні церкви великий транспарант із написом рос. «Разрушенный храм — немой укор вашей совести!» (укр. Зруйнований храм — німий докір вашого сумління). Невдовзі Чернишук та інші члени Народного Руху організували прибирання церкви, транспортування та вивіз сміття. Пізніше ініціативу підхопили священники та інші містяни, і храм через декілька років повністю відновили[8].

2010-ті

2012 року організовував мітинг проти місцевої «Партії Регіонів»[9][10].

  • Плакат з мітингу 2 березня 2012

    Плакат з мітингу 2 березня 2012

  • Петро Чернишук у міській раді, 2014

    Петро Чернишук у міській раді, 2014

Петро Чернишук робив транспаранти з підручних матеріалів та писав на них свої вимоги, лозунги, гасла. 2013 року місцева влада накладала на Петра Чернишука штрафи за його транспаранти у пам'ять жертвам Голодомору та на честь Української повстанської армії і свята Покрови. Сума штрафів сягала кількамісячного розміру його пенсії. На захист Петра Чернишука громадяни міста зібрали підписи із закликом до місцевої влади скасувати рішення по штрафам. Штрафи, однак, скасували тоді, коли більша їх частина вже була сплачена[11].

  • Транспаранти Петра Чернишука, вул. Перемоги
  • Транспарант на честь УПА (Петро Чернишук).jpg
  • Транспарант у пам'ять жертвам Голодомору (Петро Чернишук).jpg

У 2013—2014 роках збирав людей на Майдан та їздив у Київ на протести. З початком російсько-української війни проходив військове навчання та вчився стрільбі, однак втратив слух на одне вухо[6].

Був активним громадянином. Часто відвідував сесії міської ради, брав слово та вносив пропозиції; він захищав права воїнів АТО, домогався перейменування вулиць на честь загиблих у війні[6].

З 2 травня 2015 року щорічно виходив у пам'ятну дату на пікет біля Центрального ринку: з фотографіями активіста одеського Майдану Ігоря Іванова, якого вбили проросійські бойовики під час протистояння в Одесі 2 травня 2014 року. Разом з іншими містянами щорічно їздив у цей день на цвинтар вшанувати пам'ять загиблого[12].

Приносив на сесії міськради та суспільні заходи плакати і фото загиблих воїнів АТО та прикордонників, аби нагадувати владі про гібридну російсько-українську війну[13]. 18 серпня 2015 року разом із групою однодумців вимагав міську раду визнати Росію країною-агресором — і цього дня 29 голосами «за» це рішення було прийнято[14]. У червні 2016 року був одним із активістів, які привертали увагу до будівництва української православної церкви в місті[15].

2017 року — член Громадського об'єднання соціальної, юридичної та психологічної допомоги для молоді[16].

Могила Петра Чернишука

Петро Чернишук багато майстрував, малював ескізи майбутніх своїх робіт. Він спроєктував ліфт у хірургічному відділенні міської лікарні. Остання його робота — розфарбування переїзду на вулиці Портовій у жовто-блакитні кольори.

Помер 2020 року, похований на кладовищі у Бритівці[3].

Акції проти окупації СССР

Обезглавлення пам'ятника Леніну

Пам'ятник Леніну, 1970-ті

1990 року Петро Чернишук відбив голову пам'ятника Леніну в однойменному парку[17][18]. Цю акцію він провів на фоні того, як міськвиконком відмовлявся встановлювати пам'ятник жертвам сталінських репресій, міліція не відкривала справу з приводу знахідки у місті останків репресованих НКВД, а прокуратура відмовлялася розслідувати вбивство одного з засновників місцевої структури Народного Руху[19].

У 1990-х роках пам'ятник Леніну відновили у вигляді погруддя. 8 травня 2014 року Чернишук остаточно зніс бюст Леніну[17].

Спалення прапора

Білгород-Дністровський міськвиконком, 1960-ті

Навесні 1990 року Петро Чернишук разом із Павлом Отченашенком — дисидентом, що сидів у тюрмі за карикатури на Хрущова, — влаштували в Білгороді-Дністровському акцію проти совєтської окупації[18].

На будівлі міськвиконкому, комуністичної адміністрації (нині — Білгород-Дністровська міська рада), висів прапор СССР, і Чернишук із заднього двору виліз нагору пожежною драбиною та зняв його. У цей час Павло Отченашенко і ще кілька їхніх друзів стежили, щоб їм ніхто не заважав. Потім хлопці вийшли на площу перед будівлею, зачекали, коли зберуться люди, та спалили червоний прапор[18].

Голова міської ради Артеменко обіцяв порушити проти них кримінальну справу, однак на фоні розпаду СССР цього так і не зробили[18].

Цитати

  • «Я просто вважаю за необхідне в людей пробудити людську гідність. Для того, щоб вони розуміли, що, як я написав на цьому стенді: „Наш будинок — це чия власність?“ Щоб люди накінець зрозуміли, що манни небесної не буде. Допомоги от мера тоже не очікуйте, а від президента і нашого уряду — тим більше. <…> Надія єдина — це своїми силами за свої кошти наводити порядок», — в ефірі радіо «Аккерман» від 30 квітня 2013 року[20].

Примітки

  1. ↑ Чорноморський Вісник №6 (98)
  2. ↑ 2,02,12,22,32,42,52,62,72,82,9 Зубчевський Анатолій: 30-ти річчю Незалежності України присвячується, Facebook, 23 серпня 2021, переглянуто 4 листопада 2024
  3. ↑ 3,03,1 Тетяна Деркач: Прошу звернути увагу..., Правда Аккермана, 4 листопада 2024, переглянуто 4 листопада 2024
  4. ↑ Тетяна Герасимова: Його розстріляли на Дерибасівській..., Чорноморка, 7 березня 2015, переглянуто 27 лютого 2023
  5. ↑ 5,05,1 Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання. З досвіду роботи директора школи. — Дніпропетровськ: Середняк Т. К., 2013, — 112 с.
  6. ↑ 6,06,16,26,3 Тетяна Деркач: Світлої пам’яті Петра Федоровича Чернишука, Акерман-INFO, 1 жовтня 2020, переглянуто 16 листопада 2024
  7. ↑ В Белгород-Днестровском городском совете слушали Левка Лукьяненко и решали вопросы громады, Topor.od.ua, 20 вересня 2015, переглянуто 17 липня 2024
  8. ↑ Тетяна Деркач: Петро Федорович Чернишук, Правда Аккермана, 23 квітня 2023, переглянуто 4 листопада 2024
  9. ↑ Жаркие дисскусии в сессионном зале, Твой местный депутат: Одесская область, 13 березня 2012, переглянуто 28 лютого 2023
  10. ↑ В Белгороде-Днестровском разразились политические скандалы, Твой местный депутат: Одесская область, 2 березня 2012, переглянуто 28 лютого 2023
  11. ↑ Nataliy Doperuk: Кому і коли вигідно бути патріотом України?, Волонтеры Белгорода- Днестровского, 3 березня 2016, переглянуто 4 листопада 2024
  12. ↑ Тетяна Герасимова: Його розстріляли на Дерибасівській..., Чорноморка, 7 березня 2015, переглянуто 17 листопада 2024
  13. ↑ Інформація від Тетяни Деркач
  14. ↑ Онлайн-трансляция сессии горсовета, akkerman.ua, 18 серпня 2015, переглянуто 28 лютого 2023
  15. ↑ Сергій Гурченко: Покровський, український, уклінний, akkerman.ua, 30 червня 2016, переглянуто 28 лютого 2023
  16. ↑ Засідання установчих зборів Громадської ради при виконавчому комітеті Білгород-Дністровської міської ради пройде 25 лютого 2015 року, Білгород-Дністровська міська рада
  17. ↑ 17,017,1 Олексій Пермінов: История парка Ленина. Часть 4. В наше время., Старий Аккерман, 3 квітня 2015, переглянуто 27 лютого 2023
  18. ↑ 18,018,118,218,3 Ігор Кручик: Карикатурист Хрущова, Тиждень, 6 вересня 2011, переглянуто 28 лютого 2023
  19. ↑ Олександр Маркевич: Петро Федорович Чернишук, Правда Аккермана, 25 квітня 2023, переглянуто 4 листопада 2024
  20. ↑ Петро Чернишук в ефірі радіо «Акерман», 13:48 — YouTube

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Чернишук_Петро_Федорович&oldid=10723