Іванов Ігор Володимирович

Останнє редагування: 17 листопада 2024
Матеріал з Аккерманіка
Ігор Іванов (4).jpg
Ім'я
Іванов Ігор Володимирович
Помер
2 травня 2014
Одеса
Національність
Діяльність
правник
Категорії
Українські громадські діячіПравники

Іванов Ігор Володимирович

Останнє редагування: 17 листопада 2024

Ігор Володимирович Іванов (31 липня 1986, Білгород-Дністровський — 2 травня 2014, Одеса) — український громадський активіст, учасник Революції гідності, командир-десятник одеського осередку «Правого сектору», правник за фахом.

Загинув від тяжкого поранення, отриманого у зіткненні з проросійськими бойовиками під час протистояння в Одесі 2 травня 2014 року.

Нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня та «Народний Герой України» (обидва посмертно).

Життєпис

Ранні роки

Дитяче фото

Народився 31 липня 1986 року в Білгороді-Дністровському у родині Володимира та Любові Іванових, батько — українського та російського походження, матір — болгарського та гагаузського[1][2].

Рідний брат прадіда Ігоря — Семен Тимошенко, маршал Совєтського Союзу (1940). Ігор Іванов захоплювався військовою історією та вивчав у деталях військові операції, якими керував Семен Тимошенко[1].

Освіта та військова служба

Ігор навчався у міській школі № 5[3].

Вищу освіту здобув у Міжнародному гуманітарному університеті в Одесі, де 2012 року захистив диплом юриста[4]. Працював у відділі статистики в Одеському апеляційному адміністративному суді[5][6]. Ігорю пропонували посаду помічника судді, однак він відмовився через корумпованість суду[2].

Проходив строкову службу в українському війську в 25-й повітряно-десантній бригаді[7].

Революція гідності

Ігор Іванов (крайній ліворуч) та Сергій Стерненко (крайній праворуч) на київському Євромайдані, 20 лютого 2014

Під час Революції гідності 2013—2014 років на київському Євромайдані долучився до лав «Правого сектору». Брав активну участь у зіткненнях на Грушевського, в обороні Євромайдану[8], у протистояннях 20 лютого[5].

У лютому 2014 року разом із Сергієм Стерненком[5] став одним із організаторів «Правого сектору» в Одеській області[9], а саме десятником (командиром підрозділу)[10].

Одеський осередок «Правого сектору», 2014

3 березня 2014 року, коли російські бойовики захопили будівлю Одеської обласної адміністрації та намагалися проголосити «народну республіку»[11], Ігор був у перших рядах тих, хто вибив провокаторів та звільнив будівлю[5].

Коли у квітні 2014 року в Одесі почали створювати батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм», Ігор одним із перших записався до його складу, однак його взяли у резерв[1].

Вбивство

Проросійський бойовик Віталій Будько стріляє по учасникам Маршу єдності

2 травня 2014 року Ігор брав участь у Марші єдності в Одесі, який проводили футбольні фанати та проукраїнські активісти. На марш напали проросійські бойовики, і Ігор Іванов отримав кульове поранення в живіт кулею з автомата Калашникова[12]. Помер у лікарні того ж дня від великої втрати крові. Під час протистоянь в Одесі 2 травня він став першим загиблим[6].

Похований на цвинтарі в Шабо[8].

Реакція на вбивство

Розслідування

Меморіал на місці смертельного поранення Ігоря Іванова. Одеса, ріг Преображенської та Дерибасівської, червень 2015

Винного у загибелі Ігоря Іванова не знайшли. За інформацією активістів «Правого сектору», окреме провадження за фактом вбивства не було відкрито, підозрюваного не визначено[7].

Бійці «Правого сектору» припускали, що Ігоря вбив Віталій Будько — проросійський бойовик на псевдо «Боцман»[7], який після розгону «Антимайдану» утік на територію Придністров'я[13].

Незалежне розслідування проводило об'єднання журналістів та експертів під назвою «Група 2 травня». Учасники об'єднання відтворили хронологію подій та підтвердили, що Ігоря вбив Віталій Будько: його зафільмували в момент стрільби з вогнепальної зброї у тій локації, де було вбито Іванова[14].

В Одесі

На думку «Групи 2 травня», що вела розслідування протистояння в Одесі цього дня, вбивство Ігоря Іванова, а згодом ще п'ятьох людей стали «точкою неповернення», після якої наступні трагічні події загострення протистояння були неминучими[6][15].

За оцінкою Інституту національної пам'яті України та українських ЗМІ, події 2 травня зупинили «російську весну» в Одесі[11][16]. 2015 року видання «Цензор.НЕТ» випустило матеріал про Ігоря під назвою «Патріот Ігор Іванов: Герой, що не пустив в Одесу війну», а 2016-го року — «Життя, котре врятувало місто: згадуючи загиблого 2 травня одесита Ігоря Іванова»[7].

За словами громадського діяча та волонтера Сергія Стерненка, «порятунок Одеси — справа життя Ігоря Іванова»[17]:

Після пострілу в Ігоря та вбивства Андрія Бірюкова і почалась битва вже з усвідомленням, що або ми, або вони. Без варіантів. Порятунок Одеси – справа життя Ігоря Іванова.

У Білгороді-Дністровському

За словами Олександра Маркевича, журналіста й громадського активіста Білгорода-Дністровського, після вбивства Ігоря Іванова в його рідному місті значно знизилися прояви сепаратизму. На думку Олександра, Ігор Іванов приніс себе у жертву, завдяки якій у Білгороді-Дністровському вдалося уникнути масштабної трагедії, подібної до 2 травня в Одесі:

Це був шок. Шок від масштабу трагедії одеської наклався на те, що там загинув аккерманець. Більше того, якщо в березні проросійські сили ще активізовувалися, проводили мітинги біля мерії, то з поверненням жителів району та міста, які брали участь безпосередньо у подіях київського Майдану, баланс сил дуже сильно змінився.

Нагороди

  • Медаль Православної Церкви України «За жертовність і любов до України» (посмертно, 2015)[18]. Єпископ Одеський і Балтський УПЦ КП Марк вручив медаль батькам Ігора[19].
  • Орден «Народний Герой України» (посмертно, 2015)[20].
  • Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, 2016, указом Президента України)[21].

Вшанування пам'яті

  • На 9-й день після загибелі Ігоря у пам'ять про нього Петро Чернишук — аккерманський патріот та активіст — зробив у Білгороді-Дністровському стенд з його фотографіями[6].
  • 2016 року в Одесі перейменували вулицю Бірюкова на вулицю Ігоря Іванова[22].
  • 2016 року у школі № 5 у Білгороді-Дністровському, де навчався Ігор Іванов, встановили меморіальну дошку[3].
  • 2016 року портрет Ігоря став частиною проєкту Марії Мостовчук «Ідентифікація: Ми» — серії з 33 портретів-диптихів, присвяченої учасникам Революції гідності[7].
  • 2017 року в Одесі встановили меморіальну дошку Ігорю Іванову на куті Преображенської та Дерибасівської вулиць, де він загинув[23]. У 2019 та 2021 роках її пошкоджували проросійські вандали[24][25].
  • 2022 року в Одесі встановили меморіальну дошку в Міжнародному гуманітарному університеті, де вчився Ігор[4].
  • 2023 року в Білгороді-Дністровському перейменували вулицю Гагаріна на вулицю Ігоря Іванова[26].
  • Меморіальна дошка у школі № 5, де вчився Ігор

    Меморіальна дошка у школі № 5, де вчився Ігор

  • Пам'ятна табличка Ігорю Іванову на місці вбивства в Одесі

    Пам'ятна табличка Ігорю Іванову на місці вбивства в Одесі

  • Стенд у пам'ять про Ігоря Іванова

    Стенд у пам'ять про Ігоря Іванова

  • Портрет авторства Марії Мостовчук, проєкт «Ідентифікація: Ми» (2016)

    Портрет авторства Марії Мостовчук, проєкт «Ідентифікація: Ми» (2016)

Галерея

  • Ігор Іванов (4).jpg
  • На службі у ДШВ ЗСУ, Ігор — крайній праворуч

    На службі у ДШВ ЗСУ, Ігор — крайній праворуч

  • З матір'ю Любов'ю Івановою

    З матір'ю Любов'ю Івановою

  • Ігор Іванов.jpg
  • Ігор Іванов (2).jpg
  • На київському Євромайдані, лютий 2014

    На київському Євромайдані, лютий 2014

Спогади

Сергій Стерненко про Ігоря Іванова[5]:

Ігор Іванов був у «Правому секторі» Одеси з першого дня, ми разом створювали організацію 5 лютого 2014 року. Водночас їздили на Майдан до Києва 18—20 лютого. Якби не такі хлопці, як Ігор, то в Одесі не було б 2 травня: російські бойовики захопили б місто набагато раніше. 3 березня російські бойовики захопили будівлю обласної адміністрації. Ігор був у перших рядах одеситів, які вибили провокаторів та звільнили будівлю. Він брав участь у всіх зіткненнях із проросійськими силами і завжди був у перших рядах. І без будь-якої зброї.


2 травня, коли російські бойовики атакували мирну колону українських активістів, Ігор був поряд зі мною: ми вибудовували оборону, у нього був лише щит та саморобний бронежилет. Ніхто не думав, що ворог почне стріляти. Ігор був попереду, і він загинув першим. Це було поряд зі мною, я бачив, як він упав і як йшов з життя. Він віддав всього себе Україні та рідній Одесі.

Примітки

  1. ↑ 1,01,11,2 Тетяна Герасимова: Правосек Иванов, потомок маршала Тимошенко, Група 2 травня, 22 червня 2015, переглянуто 20 травня 2024
  2. ↑ 2,02,1 Патриот Игорь Иванов: Герой, не пустивший в Одессу войну, Цензор.Нет, 2 травня 2015, переглянуто 20 травня 2024
  3. ↑ 3,03,1 Стас Балтський: «Йому назавжди 27» – дошку загиблому євромайданівцю відкрили на Одещині, Радіо Свобода, 4 листопада 2016, переглянуто 20 травня 2024
  4. ↑ 4,04,1 В Одесі відкриють меморіальну дошку на честь Ігоря Іванова – одного з перших героїв визвольної війни України проти росії, ГО «Зелений лист», 10 червня 2022, переглянуто 20 травня 2024
  5. ↑ 5,05,15,25,35,4 Юрій Бутусов: Защитнику Одессы Игорю Иванову всегда будет 27 лет, Цензор.Нет, 14 жовтня 2015, переглянуто 20 травня 2024
  6. ↑ 6,06,16,26,3 «Его расстреляли на Дерибасовской…» Первым погибшим 2 мая в Одессе был десятник одесского «Правого сектора» Игорь Иванов, Група 2 травня, 4 березня 2015, переглянуто 20 травня 2024
  7. ↑ 7,07,17,27,37,4 Д. Пілігрим: Життя, котре врятувало місто: згадуючи загиблого 2 травня одесита Ігоря Іванова, Цензор.Нет, переглянуто 20 травня 2024
  8. ↑ 8,08,1 Загиблого Ігоря Іванова нагородили церковною медаллю «За жертовність і любов до України», переглянуто 2015-09-01
  9. ↑ Справа 2 травня: встановили організаторів захоплення Будинку профспілок, Укрінформ, 14 вересня 2016, переглянуто 10 лютого 2023
  10. ↑ Ігор Іванов, Народний Герой України, переглянуто 20 травня 2024
  11. ↑ 11,011,1 2 травня: день, коли одесити зупинили “русскую весну”, УІНП, 1 травня 2020, переглянуто 20 травня 2024
  12. ↑ Олена Леонова: Першому загиблому євромайданівцу 2 травня в Одесі встановили меморіальну дошку, Новини.LIVE, 13 червня 2022, переглянуто 19 травня 2024
  13. ↑ Михайло Аксанюк: Чому буксує розслідування справи "2 травня"?, Укрінформ, 2 травня 2016, переглянуто 20 травня 2024
  14. ↑ Вікторія Рощина: Одеська трагедія 2 травня: що відомо про розслідування, Громадське, 2 травня 2019, переглянуто 20 травня 2024
  15. ↑ Елена Рыковцева: "Первые смерти стали точкой невозврата", Радіо Свобода, 1 травня 2015, переглянуто 20 травня 2024
  16. ↑ Десята річниця трагічних подій 2-го травня в Одесі: чому «Новоросія» не пройшла, Радіо Свобода, 2 травня 2024, переглянуто 20 травня 2024
  17. ↑ Михайло Гема: Якби доля склалась інакше – втратили б Південь: 9 роковини трагедії у Будинку профспілок в Одесі, 24 канал, 2 травня 2023, переглянуто 20 травня 2024
  18. ↑ Загиблого Ігоря Іванова нагородили церковною медаллю «За жертовність і любов до України» // Православна Одещина. Одесько-Балтська єпархія УПЦ КП. — 2015. — 29 серпня.
  19. ↑ Героя 2 травня Ігора Іванова посмертно нагороджено медаллю УПЦ КП // Фейсбук
  20. ↑ YouTube full-color icon (2017).svg Орденом «Народний Герой України» посмертно нагорождено десятника «ПС» Одеси Ігоря Іванова // djdansky. — 2015. — 13 жовтня.
  21. ↑ Петро Порошенко: Указ Президента України №338/2016, 22 серпня 2016, переглянуто 20 травня 2024
  22. ↑ Одеська обласна державна адміністрація: Про перейменування об'єктів топоніміки у населених пунктах Одеської області, Ліга Закон, 12 травня 2016, переглянуто 20 травня 2024
  23. ↑ Тетяна Котенко: В Одесі відкрили пам’ятну дошку вбитому патріотові Ігорю Іванову, Главком, 2 травня 2017, переглянуто 19 травня 2025
  24. ↑ Василь Денисюк: В Одесі розбили пам'ятну дошку герою, який у 2014-му врятував місто від російської окупації, 24 Канал, 11 листопада 2019, переглянуто 19 травня 2024
  25. ↑ Дмитро Журавель: В Одесі облили зеленкою пам'ятну дошку десятнику "Правого сектору" Ігорю Іванову, Суспільне. Одеса, 2 вересня 2021, переглянуто 20 травня 2024
  26. ↑ У Білгород-Дністровському на Одещині перейменовано вулиці, Деколонізація. Україна, 20 листопада 2023, переглянуто 20 травня 2024

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Іванов_Ігор_Володимирович&oldid=10635