.jpg)
Шевченківське свято в Акермані
«Шевченківське свято в Акермані» — стаття Василя Гетьманченка, опублікована в газеті «Час» (Чернівці) від 28 березня 1931 року (№ 730).
У статті описане Шевченківське свято, проведене українською громадою в Аккермані у 1931 році.
Текст статті
«В четвер, 12 березня улаштувало українське громадянство в Акермані вечір памяти генія укр. народу Тараса Шевченка.
Було це взагалі перше Шевченківське свято тут. Усі учасники зрозуміли велику вагу його для нашого суспільного життя і рахували своїм національним обовязком добірним програмом вечера та добрим пристосованням і виконанням його гідно і урочисто згадати „не злим, тихим словом“ того, хто так любив український нарід і в боротьбі за його право стільки перетерпів.
З великою охотою та завзяттям заходились всі до праці і радісно було слідкувати, як добре діло росло з кожним днем і кріпшало. Всі артисти і більшість хористів зголосились працювати безкоштовно, з охоти. Були і такі, котрим треба було заплатити за їх працю — але таких було мало і більшість з них, це люде дуже бідні, або співаки-професіоністи, котрі з українством мають дуже мало спільного.
Треба сказати, що постійного театрального гуртка, ані хору тут нема. Були тут два гуртки, котрі один одного стало поборювали, дискредитували. Кожний з них тратив на цьому, а найбільше терпіла на цім українська справа. Замісць єднання — панувала тут вже з давних років отаманщина. А це мало за наслідок не лише зниження рівня театральних вистав, але й підірвання авторитету кожного з керовників гуртка. Справа видимо йшла до розбиття.
Тому з тим більшою радістю й задоволенням привитало громадянство той факт, що для цего свята сполучились всі артисти в одну українську родину і щиро заходились до праці.
Велику працю у виконанню зєднання театральних сил поклав комітет, котрий складався з людей не звязаних нічим ані з одним ані з другим гуртком і був тим обєктивним фактором, котрий все мирив і успішно вів вперед.
Цілий програм вечера був добре і багато вибраний і гарно виконаний.
В першій частині, по відспіванню хором державного гимну, а пізніше „Заповіт“-у і „Реве та стогне Дніпр широкий“ йшли реферати: п. І. Гаврилюка, члена повіт. управи в Акермані, д-ра М. Галина та п. А. Арнаутова — примаря міста Акерман. Перші два промовці говорили по українськи, а третій по російськи. Сам п. Арнаутов є з походження болгарином, але в його студенські роки в Київі заприятелював з українським письменником Пахаревським і є нашим прихильником.
Всі промовці в своїх гарно виголошених і змістових рефератах зясували велике значіння Т. Шевченка для українського народу, головно як поета перш за все національного, котрий вчив, що лише власними силами можемо піднятись і здобути ліпшу долю і пошану у чужих.
Піднести годиться також то, що на всіх присутних і навіть неукраїнців, багацтво і мельодійність української мови зробило дуже добре вражіння. Від багатьох можна було чути, що вони не сподівались, що українська мова є така гарна.
В другій половині йшла драма Т. Шевченка „Назар Стодоля“. В другій дії повністю „Beчерниці“ Ніщинського. Добра гра артистів, гарний спів, головно чоловічого хору у „Вечерницях“ та чудові декорації лісу та старої корчми в третій дії, майстерно виконаних п. Бернером та спеціяльні костюми, для цього вечера шиті, зробили на присутних велике вражіння і своє признання та вдячність висловлювали вони раз-у-раз невгаваючими оплесками. Деякі частини „Вечерниць“ хор повинен був відспівати двічи. Opyдував хором п. Росочинський, вправний диріґент і добрий технік, але з художнього боку інтерпретація не була та найліпша.
П-н як артист і режисер показав себе дуже добрим, вправним і здібним. Він доказав в цей вечер, що йому можна довірити ведення вистави з повною свідомостю, що все буде зроблено і переведено як слід.
П-і Оникова показала не лише хист старої, вправної на сцені артистки, але й врожений талант та добру інтерпретацію ролі в котрій грає і в цій пєсі.
П-і Бєлкіпова є вроджена артистка і помітна була її добра гра і розуміння міри в прояву.
П. Лєонідов надається добре для резонерських роль і в ролі Кичатого був цілком на місці.
П. Занегин має добрі артистичні здібности, але його комплєкація і голосові дані дають йому меншу можливість добре вивязуватись в ролях любовників.
Природний великий артистичний талант показав п. Ількевич в ролі 1 свата та кобзаря.
Останні артисти достойно доповнювали цілість пєси. Добрі були в танцях п. Махо, Зубков і Кутіщев.
Вечер мав великий моральний і матеріяльний успіх. Саля була по береги виповнена прихильниками української штуки і співу і багато бажаючих зайти не могло вже було бути припущено ізза браку місця.
Кожний з присутних відніс не лише приємне вражіння чудової української музики та співу і сталої життєвости українського театру й зацікавлення нашим танком — але й глибоке переконання, що в Акермані українці є і що живуть вони сильним національним життям. Лише не є це життя вбрано ні в яку орґанізаційну форму, не є викристалізоване і не направлене ще по лінії власних народних стремлінь та інтересів. Але добрий приклад артистів показав, що не є це така далека й тяжка мета, лише щоб була воля, зрозуміння й охота.
До тогож штовхають і самі обставини. Лише уявити собі, які полекші з дозволом на вистави та привілєї в плаченню податків має статутова орґанізація в порівнанню з приватною особою, то, не кажучи вже про більш важні фактори психічного та культурно-національного значіння, дають всі докази доцільности і конечности постання постійного гуртка театрального, котрий ставби фундаментом і початком до засновання ширшого культурно-економічного товариства тут. Є це єдиний шлях, наколи хочемо, щоб праця йшла на далі добре, доцільно і успішно.
Лише заснованням товариства справа стане менше залеглою на особах, котрих амбіція є часом більша ніж ідейність і закріпиться ідейність і єдність її і тривалість. На нас а щоб справа не завмерла. Бо орґанізація — то сила!
Інж. Гетьманченко В.»