.jpg)
Капказ
Капказ, також Кавказ — історична назва району в Білгороді-Дністровському навколо Аккерманської фортеці.
Назва
Точне походження назви району невідоме. За однією з версій, район колись називали «Кавказ», і ця назва згодом трансформувалася у «Капказ». За іншою версією, назва може мати скіфське походження: «граукас» скіфською мовою означало «білий»[1].
Історія
До району Капказ історично належала прилегла до Аккерманської фортеці місцевість з її вуличками і провулками. На березі лиману знаходилася міська пристань із пасажирським і вантажним причалами. На самому початку Портової вулиці (нині Грецька), де раніше функціонувала картонна фабрика (навпроти нинішньої взуттєвої фабрики «Белста»), розміщувалися великі склади багатого міщанина Асвадурова. У складах зберігали зерно та борошно, яке потім биндюгами перевозили на пристань і на баржах доставляли в одеські порти[1].
Біля причалів невеликого міського порту вирувало життя. Вантажники, биндюжники, контрабандисти, розшукові агенти, комерсанти, комівояжери – вся ця різномаста братія створювала той неповторний «вулик», який притаманний усім південним портам. Звідси в Одесу щодня вирушав пасажирський пароплав «Тургенєв». Уздовж порту розкинулася досить широка набережна. За нею вечорами прогулювалися офіцери, дворяни з юними дівчатами, проносилися дорогі карети і прольотки. У скельній стіні, над якою красиво підноситься Грецька церква, були майстерно видовбані склепи, де в різні часи поховані відомі жителі Аккермана.
— Володимир Воротнюк[1]
1913 року міська управа уклала договір із Іваном Асвадуровим про будівництво електростанції, яку збудували на початку Портової вулиці (нині Грецька)[2].
Мешканці
Володимир Воротнюк у своїй статті про район Капказ так описав мешканців району[1]:
Тут у витончених кам'яних будинках жила частина аккерманської знаті: чиновники, офіцерство, багаті дворяни, інженери. У той же час, особливо по вулиці Соборній, мешкали міщани, майстрові, рибалки, дрібні купці. В молодості тут мій дід Юхим тримав крихітну шевську майстерню. А жив поруч, у невеликій мазанці, майже поруч з лиманом. У робочих слобідках, що властиво той час, жваво функціонували невеликі забігайлівки – шинки. Тут місцевий робітничий клас вечорами відводив душу за чаркою вина або ж горілки. Траплялися бійки, які, втім, тут же припинялися або ж господарем питного закладу, або вусатим поліцейським урядником (щось на зразок сучасного дільничного). Тримали шинки, в основному, небагаті євреї, хоча були люди й інших національностей.
Галерея
Сквер перед фортецею, початок XIX ст.
Паровий млин Асвадурова, 1910-ті
Центральна електрична станція, приблизно 1915 рік
Примітки
- ↑ 1,01,11,21,3 Володимир Воротнюк: Народная карта Аккермана (Часть 2): Район Капказ, Топор, 5 лютого 2014, переглянуто 10 червня 2021
- ↑ Олексій Пермінов: Сыновья Исаака Асвадурова, Старый Аккерман, 21 березня 2013, переглянуто 22 травня 2021