Білгород-Дністровський морський порт
Білгород-Дністровський морський порт — торговельний порт у Білгороді-Дністровському; знаходиться на березі Дністровського лимана за адресою вулиця Шабська, 81.
У 1820-х та 1860-х роках порт був важливою ланкою у торгівлі Бессарабії з Одесою, Херсоном та Миколаєвом.
Опис
Порт розташований у 20 кілометрах від Чорного моря на березі Дністровського лиману, на північному заході від Дністровсько-Цареградського гирла[1].
Судна заходять у порт підхідним каналом у лимані довжиною 16 км та глибиною у три метри. Порт приймає судна довжиною до 135 метрів, висотою — до 28 м[1].
Має дев'ять вантажних причалів, довжина вантажного причального фронту — 1,1 км[1].
Історія
1800-ті
1804 року Російська імперія встановила біля Цареградського гирла карантинну брандвахту — спеціальне військове судно для контролю пропуску в лиман. Під час наступної російсько-турецької війни 1806—1812 років аккерманський порт не функціонував, через що жителі міста несли великі збитки[2].
1810—1820-ті
1818 року аккерманський порт відновив свою роботу — на високому піщаному місці, у двох кілометрах від фортеці. Через малу глибину лиману морські судна не могли заходити в порт, тому вони зупинялися в морі, у 5—6 км від берега. Відвантажували і завантажували їх малі судна і човни: вони підпливали до Цареградського гирла, військова Брандвахта пропускала їх у лиман і вони мали пройти карантин, після чого ішли вверх по лиману до самої фортеці і під наглядом Митної застави проводили відвантаження товарів[3].
Через порт відправляли вантажі в Одесу, Херсон, Туреччину, здебільшого — пшеницю та ліс, привезений з Австрії по Дністру. Судноплавство відбувалося з квітня до вересня[3].
За 1826 рік до порту прибували наступні судна: два турецьких, чотири російських державних, пароплав «Метеор» з Миколаїва, чотири плашкоути для забору лісу і відправки у Миколаїв. Мешканці міста мали 32 човни, на яких з Аккермана в Овідіополь переправляли сіль та різні товари[3].
Карантинний двір мав два будинки та вісім кімнат для пасажирів, два пакгаузи, лікарню, дім для прийому пасажирів та очищення кореспонденції, монет та іншого, будинок для перемовин та флігель для вартового[4].
1840-ві
У 1840-х роках торгові зв'язки з іншими чорноморськими портами були незначними. Найжвавішим було сполучення Аккермана з Одесою, Євпаторією, Херсоном та Миколаєвом. 1840 року Аккерманський порт звітував, що 10 аккерманських купців скуповували місцеві товари «для відправлення на каботажних судах до Одеси, а також деякі інші міста, як то: Херсон і Миколаїв»[5].
Протягом 1840—1844 років з порту вийшли 43 судна, серед них 37 в Одесу, три в Миколаїв, два у Херсон і один у Сухум-Кале (Грузія)[5].
1860-ті
У 1860-х роках роль Аккерманського порта в торгівлі знову зросла, оскільки внаслідок Кримської війни Російська імперія втратила контроль нижнього Подунав'я з портами Ізмаїл, Рені та Кілія[5].
1920—1930-ті
За часів румунської окупації порт був законсервований[6].
2010-ті
Протягом 2011—2013 років — заступником директора та радником із промислових питань у порті працював Олег Петрович Коваль[7].
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 Білгород-Дністровський морський порт, Департамент морегосподарського комплексу, транспортної інфраструктури та зв’язку
- ↑ Олексій Пермінов: Цареградское гирло. Часть 1-я, Старий Аккерман, 24 жовтня 2017, переглянуто 16 лютого 2023
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Статистичний опис Бессарабії власне так званої, або Буджака; сторінка 58 — Аккерман : Типографія І. М. Грінштейна, 1899.
- ↑ Статистичний опис Бессарабії власне так званої, або Буджака; сторінка 59 — Аккерман : Типографія І. М. Грінштейна, 1899.
- ↑ 5,0 5,1 5,2 Записки історичного факультету, випуск 12, c. 183 — Одеса : Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2002., переглянуто 11 лютого 2023
- ↑ Г. Вєтрова: Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) — Краєзнавство — № 1, 2013., переглянуто 16 грудня 2023
- ↑ Олег Коваль, my.ua, переглянуто 26 лютого 2023