Яременко Сергій Іванович

Останнє редагування: 2 вересня 2025
Матеріал з Аккерманіка
Яременко Сергій.jpg
Ім'я
Сергій Іванович Яременко
Помер
19 листопада 1997
Едмонтон, провінція Альберта, Канада
Національність
Діяльність
скрипаль, диригент, музично-громадський діяч, педагог
Категорії
Уродженці СтарокозачогоМузиканти

Яременко Сергій Іванович

Останнє редагування: 2 вересня 2025

Сергій Іванович Яременко (прізвище при народженні — Єременко; нар. 10 жовтня 1912, с. Старокозаче — пом. 19 листопада 1997, м. Едмонтон, провінція Альберта, Канада) — український скрипаль, диригент, композитор, педагог і культурно-громадський діяч.

1941 року в Аккермані викладав гру на скрипці й теорію камерної музики, керував камерним оркестром. Після Другої світової війни перебував в еміграції у Нідерландах, а з 1952 року — в Канаді.

У Канаді керував хорами й оркестрами, писав музику до театральних постановок, був серед засновників Українсько-канадського архіву-музею Альберти та Українського музичного товариства Альберти. Як педагог виховав кілька поколінь українських канадців.

Автор хорових, інструментальних та вокально-симфонічних творів; його музику виконували провідні канадські симфонічні оркестри[1].

Життєпис

Ранні роки

Народився 10 жовтня 1912 року в селі Старокозаче у родині нащадків запорозьких козаків. Його батько — Іван Кузьмич, гармоніст-віртуоз, майстер музичних інструментів. Мати — Мотря Яківна, походила з с. Новоселівка на Херсонщині, мала гарний і сильний голос (сопрано). У дитинстві Сергія в домі завжди була музика, і він успадкував це захоплення, особливо українськими народними піснями[2].

З початком Першої світової війни батька призвали до лав російської армії, після чого до сім'ї він вже не повернувся. Мотря Яківна лишилася сама з чотирма дітьми, заробляла поденною працею в заможних людей, однак померла на 47-му році життя. Діти лишилися круглими сиротами та змалку мусили заробляти на прожиття[2].

Музична освіта

Ще 10-річний, Сергій самотужки змайстрував собі скрипку зі старих дощок, а смичок — з волосся кінського хвоста. Нотну систему опанував теж сам — завдяки книжкам із нотами, що лишилися від батька[2].

Близько 1926 року в Старокозаче прибула родина політичних мігрантів із території України, окупованої совєтами, а саме Семен і Ганна Чорнухи. Вони заснували в селі «Читальню» і духовий оркестр, в який 14-річного Сергія взяли кларнетистом. Протягом двох років він грав у оркестрі та став його провідним учасником[2].

Завдяки підтримці Чорнухів 1929 року його прийняли до української музичної школи «Буковинський кобзар» у Чернівцях, де він навчався гри на скрипці та фортепіано[2]. Сергій співав у хорі «Кобзар»[2][3] та відвідував кооперативні курси. Тоді ж написав перший твір «Єднаймося, братаймося!» — на честь закінчення курсів; хор курсантів виконав твір під диригентурою автора[2].

Під час навчання жив у бурсі ім. Ю. Федьковича. На канікулах влітку заробляв тим, що давав лекції гри на скрипці в театральних гуртках та приватним особам, зокрема навчав майбутнього відомого музикознавця Вирсту Аристида. Окрім цього, музично оформив дитячу п'єсу Марійки Підгірянки «В чужому пір'ю»[2].

1932 року за підтримки Д. Яремчука та доктора Гузара вступив у Державну консерваторію в Чернівцях, однак навчання довелося перервати на два роки через службу в румунській армії. Служив у артилерійському полку. Демобілізувався в ранзі сержанта і продовжив навчання; особливо багато часу приділяв народній пісні. Протягом трьох років збирав з уст і записував у нотах старовинні українські, молдавські та турецькі народні пісні, загалом зібрав понад 200 пісень[2].

У кінці 1930-х років, коли в Румунії зростали шовіністичні настрої, Сергія на один рік відсторонили від навчання в консерваторії за те, що він привітав знайому студентку українською мовою. Закінчив навчання 1940 року[3].

Друга світова війна

В Аккермані

1940 року, одразу після закінчення Сергієм навчання в Чернівцях, Північна Буковина і Бесарабія були окуповані совєтами. Сергія відправили у рідне село — Старокозаче; звідти він перебрався в Аккерман, де працював у новій музичній школі[2]: викладав гру на скрипці й теорію камерної музики[3]. В Аккермані Сергій познайомився з різними митцями, що прибули до міста з інших регіонів України, зокрема з бандуристом Гупало, який високо оцінив збірку композитора[2].

Тоді ж в Аккермані створили камерний оркестр, і його керівником став Сергій Яременко. Втім, вже в червні 1941 року розпочався румунський наступ на Бесарабію, і Яременко евакуювався на Кубань[2].

На Кубані, в Нідерландах, Данії

На Кубані працював санітаром-лаборантом у військовому шпиталі; організував музичний хор із працівників шпиталю. Однак згодом його як «неблагонадійного» перевели на будову летовищ[2].

Пізніше потрапив у німецький полон, і його перевезли у Нідерланди. Яременку допомогли втекли з полону[2], після чого він в Данії викладав музику у підпільній організації[3]. Згодом повернувся у Нідерланди, де грав у симфонічному оркестрі, диригував різними аматорськими симфонічними оркестрами, хорами; працював як педагог гри на скрипці в Семінарії редемптористів у Гланербрюзі[4][3]. Жив у Нідерландах протягом 1944—1952 років[4].

Еміграція в Канаду

1952 року Сергій емігрував у Канаду: спочатку жив у Ванкувері, а 1953-го на запрошення УНО (Українського Національного Об'єднання)[2] переїхав у Едмонтон, де знову почав вчителювати, грати у симфонічному оркестрі та диригувати хорами й оркестрами[3].

«Лис Микита», 1956

1956 року створив музику до сценічної інсценізації казки Івана Франка «Лис Микита», яку виставляла Пластова станиця в Едмонтоні[5].

Від 1959 року — диригент церковного хору при громаді Святого пророка Іллі (УПЦ) в Едмонтоні[2]. Викладав на літніх курсах Колегії святого Андрея у Вінніпезі[3].

Керував жіночим хором «Верховина» Ліги визволення України[2]. У першій половині 1970-х років керував ансамблем бандуристок при місцевому відділі Спілки української молоді ім. полковника Івана Богуна в Едмонтоні[6]. Був одним з ініціаторів створення Українсько-канадського архіву-музею Альберти, який відкрили 1974 року[3].

1974 року став одним із засновників Українського музичного товариства Альберти. 2000 року це товариство заснувало щорічну музичну премію ім. Сергія Яременка, якою відзначають музикантів, що розвивають і поширюють українську музику в Альберті[3].

1976 року одружився на Марії Стринадці[2].

1977 року за підтримки Міністерства культури провінції Альберти видали збірку Сергія Яременка «Саскачеванка та інші пісні»[2]. 1982 року відбулася світова прем’єра кантати Сергія Яременка під назвою «Завойовники прерій» (Cantata of the Conquerors of the Prairies) — за участі хору «Дні­про» і Симфонічного оркестру Едмонтона[3][7].

Хор тисячоліття Української Православної Церкви, Сергій Яременко — у 2-му ряду в центрі, 1988

1987 року Сергій став одним із диригентів «Хору тисячоліття з Едмонтона» у місті Саскатун[3].

На радіо в Едмонтоні Яременко вів передачі про українських композиторів-класиків, а згодом публікував тексти цих передач на сторінках преси української діаспори, зокрема у газеті «Свобода» (Нью-Йорк)[3].

19 листопада 1997 року Сергія Яременка не стало, помер у місті Едмонтон[3].

Особисте життя

1976 року одружився з Марією Стринадкою, подружжя жило в Едмонтоні[2].

У Канаді товаришував із Яром Славутичем — українським письменником, поетом, перекладачем; на його 50-річний ювілей Сергій приніс запис нової пісні «Саскачеванку» та вперше представив її присутнім[8].

Твори

Музичні твори

  • Саскачеванка та інші пісні. — Едмонтон: Славута, 1977.[10]
  • Колискова, Вечірня година; Ой не зникли золотії терни (на слова Лесі Українки). — 1970.[10]
  • Сто літ: до 100-річчя українського поселення в Канаді (для мішаного хору, на слова Яра Славутича). — Едмонтон: Укр. музичне товариство Альберти, 1989.[10]
  • Пісні для мішаного хору в супроводі фортепіано до 100-ліття українського поселення в Канаді. — Едмонтон: Укр. драм. гурток при катедрі св. Івана, 1990.[10]

Освітньо-культурні видання

Упорядковані збірники

Науково-публіцистичні видання

Пам'ять

Вшанування

  • 2000 року Українське музичне товариство Альберти заснувало щорічну музичну премію Serge Eremenko Music Award. Нею відзначають музикантів, які розвивають і поширюють українську музику в Альберті[3].

Спогади

Джін (Євген) Звоздеський (англ. Gene Zwozdesky), канадський українець і політик у провінції Альберта, а в 1960-х роках — учень Яременка, згадував про нього:

«Сергій залишив значний слід у розвитку української народної та класичної музики в Канаді. Він був чудовим аранжувальником, дуже добрим композитором… він вивів оркестровану українську музику на загальнонаціональний рівень».

За словами Звоздеського, Яременко щиро любив усю українську культуру — музику, мистецтво, вишивку, писанкарство.

«Він був справжнім новатором українського мистецтва й особливо розкривався у музичній сфері. Те, що підживлювало його пристрасть до української культури, — це любов до свободи та до художнього самовираження».

Звоздеський зазначав, що найбільша спадщина митця — його діяльність як педагога. Яременко заохочував дітей, які навчалися у його студії, розвивати музичні здібності.

«Він мав м’яку вдачу, що створювала теплу, доброзичливу атмосферу — ніби ти завітав до улюбленого дядька. Багато його учнів згодом обрали професійну музичну кар’єру. Ми мали велике щастя, що він був з нами»[11].

Архів

Особистий фонд Сергія Яременка зберігається у Провінційному архіві Альберти (Provincial Archives of Alberta). Він включає газетні статті, програми концертів, листування, ноти та записи української музики. У фонді зберігається 170 аудіокасет, 67 фотографій і 2 карти[12].

Галерея

  • Оголошення про видання «Служби Божої», 1971

    Оголошення про видання «Служби Божої», 1971

  • Сергій та Марія Яременки, 1983

    Сергій та Марія Яременки, 1983

  • Павло та Стефанія Маценки (ліворуч) і Сергій Яременко (праворуч), до 1992 р.

    Павло та Стефанія Маценки (ліворуч) і Сергій Яременко (праворуч), до 1992 р.

Примітки

  1. ↑ Ukrainian Music in Canada, The Canadian Encyclopedia, 23 січня 2014, переглянуто 21 серпня 2025
  2. ↑ 2,002,012,022,032,042,052,062,072,082,092,102,112,122,132,142,152,162,172,182,19 Василь Кравець: Сергій Яременко — Саскачеванка та інші твори — Едмонтон : Славута, 1977., переглянуто 1 липня 2023
  3. ↑ 3,003,013,023,033,043,053,063,073,083,093,103,113,123,13 Володимир Старик: Єременко Сергій, Енциклопедія Сучасної України, 2009, переглянуто 1 липня 2023
  4. ↑ 4,04,1 Укл. Марія Дитиняк: Українські композитори: біо-бібліографічний довідник — Едмонтон : Канадський Інститут Українських Студій, 1986. C. 157.
  5. ↑ Lys Mykyta illustration, Internet Archive, переглянуто 2025-08-21
  6. ↑ Ред. Алла Недашківська і Микола Ів. Сорока: Західньоканадський збірник т. 8 — Едмонтон-Острог : Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді, 2020. С. 128
  7. ↑ Lidia M. Wasylyn: On the waves of the Dnipro, our legacy… The platinum anniversary of the Dnipro Choir, Нових Шлях, 29 листопада 2024, переглянуто 23 серпня 2025
  8. ↑ Яр Славутич: Північне Сяйво IV. c. 109 — Едмонтон : Славута, 1968., переглянуто 3 липня 2023
  9. ↑ Визвольний шлях. – 1995. – Ч. 1(562) — Лондон : Українська Видавнича Спілка., переглянуто 21 серпня 2025
  10. ↑ 10,010,110,210,3 Slavic Studies Unique Collections: Klymkiw Musical Scores: Medium-Sized format., University of Manitoba, 2002, переглянуто 1 вересня 2025
  11. ↑ ACUA Vitae. – 2016-17. – N. 12 — Едмонтон : ACUA, The Alberta Council for the Ukrainian Arts.
  12. ↑ Sergei Eremenko fonds, Provincial Archives of Alberta, переглянуто 1 вересня 2025

Посилання

Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Яременко_Сергій_Іванович&oldid=12345