.jpg)
Центральне міське кладовище
Центральне кладовище — найбільше кладовище у Білгороді-Дністровському, знаходиться на Ізмаїльській вулиці.
Історія
Кладовище у північно-західній частині міста започаткували болгари, які переселилися в Аккерман з Османської імперії (з-за Дунаю) після 1812 року. 1816 року вони збудували, а наступного 1817-го освятили Свято-Георгіївську церкву (нині також відома як Болгарська)[1], і обрали для поховання людей місце на території сучасного Центрального кладовища. Після побудови Свято-Вознесенського собору його прихожани також почали ховати на ньому своїх людей[2].
Кладовище зображене на генеральному плані Аккермана 1841 року. З трьох боків оточене виноградниками, прилягало до Ізмаїльської дороги (нині — Ізмаїльська вулиця). У XIX столітті кладовище було відоме як міське, або малоросійське (Малороси — офіційна назва українців у документах Російській імперії)[2].
До 1853 року цвинтар (площею 340 на 130 метрів) був заповнений не більше ніж на половину, проте після епідемії холери в Аккермані у 1853, 1855 та 1866 роках на ньому з'явилося багато нових могил[2].
1863 року зі сторони Ізмаїльської дороги поставили кам'яну огорожу та збудували караульню для сторожа — цьому посприяли Леонтій Коврига, купець та староста Вознесенського собору, та Андрій Воробйов, міщанин і згодом староста кладовищної церкви[2].
Осінню 1866 року біля кладовища заклали церкву св. Миколая, 9 вересня 1867 року її освятили[2].
Поховані
- Паховський Петро Федорович (пом. 1891) — директор Аккерманської чоловічої гімназії.
- Заліський Нарциз-Леонард Іванович (1836—1900) — аптекар, почесний мировий суддя (1883—1885), член опікунської ради Жіночої гімназії, член правління Товариства Червоного Хреста.
- Чевдар Ілля Костянтинович (1855—1919) — міський голова Аккермана у 1911—1912 роках, почесний громадянин.
- Белікович Цезар Антонович — аккерманський дворянин.
- Леонтій Коврига — староста Вознесенського собору.
- Юнцов Іван Семенович (пом. 1900) — колезький секретар, викладач міського 3-класного училища у 1893—1900 роках.
- Ванкевич Єлисей Радіонович — пристав посада Турлаки у 1893—1897 роках[2].
Примітки
- ↑ Ігор Сапожников: «Из истории мечетей и церквей Аккермана в середине XVII – первой половине XIX веков». Емінак (науковий щоквартальник). № 3 (19) (липень-вересень). Т. 2. — Миколаїв : Науково-дослідний центр «Лукомор’є», 2017., переглянуто 31 січня 2023
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 Олексій Пермінов: История городского кладбища на улице Измаильской, Старий Аккерман, 14 липня 2013, переглянуто 30 січня 2023