Клюшников Андрій Іванович
Андрій Іванович Клюшников, справжнє ім'я — Василій Суров[1], відомий під псевдонімом «Ненін» (нар. Сапожківський повіт, Рязанська губернія, Російська імперія — пом. 1924) — російський комуніст, один із керівників Татарбунарського повстання.
Життєпис
Народився у Сапожківському повіті Рязанської губернії Російської імперії[2]. До Першої світової війни працював на знаменитому Путиловському заводі в Петрограді[3].
Під час Першої світової війни служив на Румунському фронті. Став більшовиком після 1917 року. Залишився жити в районі дельти Дунаю на півдні Бесарабії, яка тоді була захоплена Королівстком Румунія. Офіційно працював фельдшером в Ізмаїльській префектурі. Вів підпільну діяльність серед селян, з якими контактував у ході виконання своїх професійних обов'язків[3].
У грудні 1920 року Клюшникова заарештували, і його більшовицька ідентичність була розкрита. Проте він зумів уникнути ув'язнення і продовжив свою підпільну діяльність. Наприкінці 1923 року Клюшников очолив Південно-Бессарабський партійний комітет, який був створений 1922 року і підпорядкований Українській комуністичній партії та органам безпеки, але не належав до Румунської комуністичної партії чи її бесарабського відділення[3].
Згідно з даними румунської служби безпеки «Сиґуранца», Клюшников був агентом ОГПУ. Цей висновок ґрунтувався на свідченнях його колишніх соратників Іллі Тихонова та Єлисея Полякова, які зізналися в тому, що були агентами ОГПУ Одеської філії. Під час суду над учасниками Татарбунарського повстання румунські прокурори висунули іншу версію: що Клюшников був агентом Развєдупра — Головного розвідувального управління Червоної армії, яке пізніше стало відомим як ГРУ[3].
Татарбунарське повстання
У вересні 1924 року став лідером Татарбунарського повстання. Під його керівництвом повстанці увійшли до Татарбунар і захопили місцевий жандармський пост. Було вивішено червоні прапори, а місцевим жителям оголошено, що Бесарабія більше не підконтрольна Румунії. Клюшников проголосив створення Молдавської радянської республіки у складі УСРР і заявив, що Червона армія перейшла Дністер і наближається, аби допомогти повстанцям[4]. Це мало підняти бойовий дух учасників та мобілізувати нових прихильників. Однак насправді це було частиною дезінформаційної кампанії: артилерійські навчання Червоної армії, що проходили поблизу Овідіополя, створювали ілюзію неминучої військової підтримки з боку СССР[3].
Під час придушення повстання намагався втекти за межі Татарбунарського району, але його смертельно поранили[5].
Примітки
- ↑ Ponomariov, Vitalie (березень 2019). Considerations regarding the involvement of the Soviet secret services and the Comintern in organizing the Tatar-Bunar rebellion (PDF). Plural. Молдова. 7: 43—59.
- ↑ Корифеи школы, Сапожковская СШ, переглянуто 15 вересня 2024
- ↑ 3,03,13,23,33,4 Casu, Igor (26 жовтня 2020). Exporting Soviet Revolution: Tatarbunar Rebellion in Romanian Bessarabia (1924). The International Journal of Intelligence, Security, and Public Affairs. 22 (3): 224—243.
- ↑ Васильєв, В. Ю.; Михайлуца, М. І. (2021). Татарбунарське повстання 1924. Енциклопедія історії України: Додатковий том. ‒ Кн. 1: А–Я. Інститут історії України — «Наукова думка».
- ↑ Васильєв, В. Ю.; Михайлуца, М. І. (2021). Татарбунарське повстання 1924. Енциклопедія історії України: Додатковий том. ‒ Кн. 1: А–Я. Інститут історії України — «Наукова думка».