Анна Стоєва

Ім'я Анна Вячеславівна Колісніченко

Народилася 30 вересня 1981 Випасне, Білгород-Дністровський район

Діяльність письменниця

Категорії

Письменники

Анна Стоєва

Останнє редагування: 10 лютого 2025

Анна Стоєва (справжнє ім'я — Анна Вячеславівна Колісніченко; нар. 30 вересня 1981, Випасне, Білгород-Дністровський район) — українська письменниця та поетеса.

Життєпис

Народилася 30 вересня 1981 року в селі Випасне, Білгород-Дністровського району.

Творчість

Вірш "Моє Випасне"

Була малою і питала

Чому село таке смішне?

Стежки, сади його топтала.

Це ж треба назва - Випасне?

У школі нам розповідали

Колись тут пустирі були

Худобу різну випасали,

Той назву Випасне далИ.

А ще є версія цікава

Османи тут колись жили.

Земельку цю облюбували:

Турлаки, Кривду, Випасне.

Так от Дністер назвали Турла,

Від цього назва і пішла,

Бо по-турецьки слово "турло" -

Це "вигін", "випас" означа.

Історія усе змішала,

І де ту правду віднайти?

Але я зараз все б віддала

Машину часу, щоб знайти.

А чи помітили простори,

Які прекрасні навкруги?

Біля лиману наче гори -

То наші кручі видатні!

Поля, сади які чудові!

А виноградників - розмай!

Лиманські води кольорові,

Там де зросли - найкращий край!

Вірш - ода "Звідки ж назва Русь?"

 Частина 1

Що завжди робить із народу - націю?

Традиції, культура, може й мова?

Давайте розберемо комбінацію.

Склепати вмить історію й готово?

В середньовічні ті часи далекі

Держава зі столицею була,

І вежі Київські оті високі

Лякали всіх, то мабуть недарма?

Ще з тих часів відомо, що "російське",

Не існувало навіть поняття,

А руське, Русь, то це все українське,

В казках втопили наше сприйняття.

В історію зануримося разом,

Про Давньоруську  Нестор ще казав.

Не думаю, що все це було сказом:

В Літописі все згодом описав.

Русинами - народ цей називали

Сусідні Польща, Латвія, Литва

Вони теж назви зовсім інші мали,

Коли на Русь орда йшла й татарва.

Слов'янської династії князями

Аскольд і Дір останніми були,

Ділилися військовими знаннями.

До Золотого Рогу аж дійшли.

Олег почав об'єднувати землі.

Нащадок Рюрика, змінив його,

Тож Ігор сів на Київськім престолі

Сказав: "Я крісла не віддам свого."

Частина 2

І Ольга йшла тим шляхом золотим,

А Святослав сусідів підкорив.

І Володимир, хоч не був святим,

Та за життя, все ж Русь він охрестив.

Прийшов до влади Мудрий Ярослав,

Бібліотеки, храми збудував,

Дітей він за кордон по відправляв

І так він Русь з Європою з'єднав.

Систему спадкування заснував:

Від батька влада синові іде.

Але братів, дядьків не врахував,

Що це - до суперечок призведе.

І край поклав усьому Мономах,

Зібрати вирішив своїх він чад.

Щоб було тихо на усіх фронтах,

Земельки кожному - і буде лад.

Але все вийшло зовсім навпаки

Не поділили Славичі землі.

У них весь час свербіли кулаки.

Тож згодом Ярополк став на чолі.

Створив конфедерацію князівств.

І кожен князь шматочком володів.

Уникнути не вийшло втрат і вбивств,

А Ярополк в походи все ходив.

Частина 3

І поки розвивалася ще Русь,

Нащадок Мономаха Довгорукий

Сказав: "За справу міцно я візьмусь!"

Простяг він на Залісся довгі руки.

Не було ще і близько там Москви:

Болота, ліс і племена чудні.

Там вили на окраїнах вовки,

Юрка убили за діла брудні.

Порожнім святе місце не бува.

Сів половецької князівни син.

Це Боголюбський Київ грабував,

Підмовивши князів, що із глибин.

І не тому що бога він любив,

Народ так Боголюбського прозвав.

Село це - Боголюбове, де жив,

Маєток князь собі там збудував.

Монастирі "звільнили" від ікон

І познімали дзвони із церков,

Неписаний для них святий закон,

Пролили рідну княжу братську кров.

Два дні вони все місто грабували,

Дружин з чоловіками розлучали,

Церкви горіли, християн вбивали,

Дівчат в полон назавжди забирали.

Частина 4

Накрили Київ смуток і журба.

Вже сорок сім змінилося князів.

Хотіла невдоволена юрба,

Щоб вже аби хто у столиці сів.

Тим часом будувалася Москва.

Народ - фіноугорські  племена:

Чудь, весь, мУрома, мЕря і мордва,

Про все це свідчать старі  письмена.

Приходить Грозний, потім Годунов...

Останній цар "Всея Русі" Петро.

У жилах мають всі татарську кров,

Користне, жорстке і гниле нутро.

Наступники на Київськім столі,

Вже мали змішану ординську кров.

Не шанували зовсім вже землІ,

Московії продали все під ноль.

А от татарський двоголовий птах

Колись монети прикрашав орди.

Пройшов він довгий переробний шлях.

Став символом тодішньої Москви.

У Галицько-Волинській тій землі,

Що лишили московськії царі,

Данило панував там на Русі,

Русини, Русь - це назви всі старі.

А об'єднавшись Польща і Литва,

Ділити Русь чомусь розпочала.

Важка війна багатовікова

Московії прекрасний шанс дала.

І скориставшись випадком легким

Відтяла шмат земелечки собі.

Новгород-Сіверськ  містом став таким

І московит радів тій боротьбі.

І де кордони справжньої Русі?

Монгольські де болотяні ліси?

Намудрували ще тоді князі.

Такі вже смутні були ті часи.

Так от імперію створив Петро.

Московії він іншу назву дав -

Російська вже імперія. ЧуднО?

Народ свій  росіянами назвав.

Тож ми дійшли до сутності того,

Що в Київській Русі один народ -

І називали руський всі його,

Пройшов він зміни. Безліч перешкод.

А у Заліссі, де Москва була,

То друга там народність ожила,

І мову навіть іншу узялА,

Людей тих росіянами звалА.

Всю Україну величали Русь!

Це не окраїна, а край, земля.

І назву вкрали Україна-Русь,

Соратники Московії, Кремля.

Примітки