Аккермансько-шабські кучугури
Аккермансько-шабські кучугури — піщаний масив біля Аккермана та Шабо, що простягався уздовж правого берега Дністровського лиману. Складався з двох основних частин: аккерманської і шабської, розділених долиною Шабської балки[1].
Кучугури мали довжину 13,5—14,0 км та ширину від 1,0—1,2 до 3,0—3,4 км[1].
Історія
Маси піску на місце кучугур були принесені повінями Дністра, коли в кінці льодовикової епохи клімат різко потеплішав — протягом тривалого часу до 12—10 тисяч років до наших днів[2].
У римські часи більшу частину кучугур, в першу чергу вздовж основних доріг, використовували як некрополь міста Тіри і для спорудження оборонного валу. А ще раніше — для поселень давніх греків, розташованих у прибережній смузі[3].
У 1650-х роках османський мандрівник Евлія Челебія описав аккерманську частину кучугур — Долину Джинів — у своїй «Книзі подорожі». 1823 року капітан Джордж Метью Джонс занотував у своєму щоденнику, що «безпосередньо з Аккерманом сусідять глибокі піски»[4].
Із часом кучугури змінювалися під дією природних факторів (дощі, шторми) та антрополегенних: розорювання дюн під сади і виноградники, розробка кам’яних та піщаних кар’єрів, розбудова доріг, сільських садиб тощо[2].
Археологічні знахідки
У пісках знаходили багато історичних артефактів. З 1848 до 1989 року на кучугурах знайшли не менше 8 гробниць і мінімум три зруйновані поховання — всі римських часів[5].
Одеський історик Олександр Кочубинский 1900 року фіксував слова «відомого старожила»:
Головний археологічний інтерес [тут] пов’язаний з сипучими пісками Аккермана… Якщо ви запитаєте будь-якого аккерманського винороба про предмети старожитностей, то отримаєте відповідь, як при ритті ями для посадки лози (далдарми) натикались на величезні плити, купи каміння, кістки та ін.[6]
В «Книзі подорожі» Евлія Челебі описував знайдені предмети, які не горіли у вогні та виглядали як лід. На думку археолога Ігоря Сапожникова, майже напевно серед знахідок Челебі були кремневі артефакти, які під впливом високої температури набувають білого кольору[4].
Опис
.jpg)
Товщина маси піску сягає 6—7 м[2].
Північна аккерманська частина
Піски північної частини кучугур потужні та високі (понад +40 м від абсолютного нуля на південь від Аккермана). Ця частина кучугур була вкрита барханами. У 1650-х роках османський мандрівник Евлія Челебі описав її як Долину Джинів[1].
Південна шабська частина
Шабські кучугури лежать на південний схід від Шабо та виклинюються вздовж берега лиману на півдні. Вони нижчі за аккерманські: мають висоту +20—25 м. Станом на 2020-ті роки існують у кардинально зміненому виді[1].
Примітки
Посилання
- Ігор Сапожников, Володимир Левчук: Урочище, колонія і село Шабо: археолого-історіографічні нотатки. С. 11—60 — Одеса : Бондаренко М. О, 2022., переглянуто 5 березня 2024