Радулович-Топузанович Володимир Митрофанович

Останнє редагування: 14 серпня 2024
Матеріал з Аккерманіка
Ім'я
Володимир Митрофанович Радулович-Топузанович
Помер
після 1925
Діяльність
полковник Армії УНР

Радулович-Топузанович Володимир Митрофанович

Останнє редагування: 14 серпня 2024

Радулович-Топузанович Володимир Митрофанович (нар. 26 червня 1860, Аккерман — після 1925) — полковник Армії УНР родом з Аккермана.

Життєпис

Ранні роки та освіта

Народився 26 (14) червня 1860 року в Аккермані. Батько — Митрофан Григорович Радулович-Топузанович, відставний підпоручик. Матір — Олександра Миколаївна. Обидва православні. Хрещений 1 липня (19 червня) у Свято-Георгіївській церкві (Болгарській). Хрещений батько — колезький реєстратор Дмитро Миронович Баов, хресна мати — Марія Федорівна Чевдар, донька титулярного радника Федора Чевдаря[1].

Навчався в Оренбурзькій Неплюєвській військовій гімназії. 1880 року закінчив 3-тє Олександрівське військове училище, а 1904 року — Офіцерську артилерійську школу[2].

Військова кар'єра

Військову службу розпочав у 6-й резервовій та 74-й артилерійських бригадах, пізніше служив у 3-й Східно-Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді, з якою брав участь у Російсько-японській війні 1904—1905-х років. Після війни служив у 33-й та 6-й артилерійських бригадах та у 21-му мортирному артилерійському дивізіоні[2].

1 грудня 1912 року отримав звання полковника. З 28 жовтня 1914 року командував 15-м мортирним артилерійським дивізіоном. З 25 квітня 1917 року — начальник 6-ї артилерійської бригади. 10 лютого 1918 року демобілізувався з російської армії[2].

На службі Україні

З 10 червня 1918 року вступив до резерву чинів головного артилерійського управління Армії Української Держави. З 6 липня 1918 року — помічник начальника рушничної частини Головного артилерійського управління (ГАУ) Армії Української Держави[2].

З 22 жовтня 1918 року став начальником 5-го збірно-рушничного відділу ГАУ Армії Української Держави. З 16 лютого 1919 року перебував поза штатом ГАУ Дієвої армії УНР. Станом на 31 серпня 1919-го — начальник збройного та хімічного відділу ГАУ Дієвої армії УНР[2].

З 16 листопада 1919 року — в резерві старшин ГАУ, а 25 квітня 1920 року став т. в. о. начальника вогне-хімічного відділу артилерійської управи Військового міністерства УНР[2].

Після поразки Української революції

Володимир Радулович-Топузанович значиться у списку «Журнал зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр.»[3] Після поразки Української революції знаходився в еміграції у Польщі[4].

У листопаді 1923 року переїхав у Совєтську Україну. У 1920-х роках проживав у Києві, селище Дарниця, вулиця Феодосійська, 58[2].

З 6 липня 1925 року Володимир знаходився на «особливому обліку» спецслужб НКВД, а саме Київського ГПУ (рос. Государственное политическое управление). Його занесли в список як «полковника царської армії, що жив на території, зайнятій військами Петлюри» (т. 3, № 14966)[5][6]. Подальша доля невідома[2].

Військові звання

Нагороди

За службу в Російській імператорській армії
  • Св. Станіслава 2-го ст. (1897)
  • Св. Анни 2-го ст. (1904)
  • Св. Володимира 4-го ст. (1907)
  • Св. Володимира 3-го ст. з мечами (3 січня 1915)
  • мечі до ордена св. Анни 2-го ст. (25 травня 1915)
  • мечі та бант до ордена св. Володимира 4-го ст. (4 червня 1915)[5].

Примітки

  1. Запис у метричній книзі 1860 року, Аккерман
  2. 2,02,12,22,32,42,52,62,7 Тинченко Я. Ю.: Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — Київ : Темпора, 2007., переглянуто 4 серпня 2024
  3. Журнал зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр., Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, переглянуто 4 серпня 2024
  4. Волков С. В.: База данных No 2: «Участники Белого движения в России» — 2016., переглянуто 4 серпня 2024
  5. 5,05,1 Радулович-Топузанович Владимир Митрофанович, Русская армия в Первой мировой войне, переглянуто 4 серпня 2024
  6. Тинченко Я. Ю. Книга учета лиц, состоявших на особом учете бывших белых офицеров в органах ГПУ Украины. Харків: Сага, 2012. Том III. Л-Р