.jpg)
Пушкінізація Аккермана
«Пушкінізація» Аккермана — процес нав'язування аккерманцям штучного культу Алєксандра Пушкіна, який проводила окупаційна влада СССР.
Пушкін підтримував та просував російську імперську ідею: він оспівував кривавого генерала Алєксєя Єрмолова, який окупував Кавказ, та прославляв криваве взяття Варшави у віршах «Клеветникам России» та «Бородинская годовщина». У своїй поемі «Полтава» Пушкін вважав Мазепу найзапеклішим ворогом Росії.
Історія
Передумови
У 1940-х роках, коли СССР окупував Буджак та Аккерман зокрема, совєтська влада почала просувати російськоцентричну модель офіційної пам’яті регіону. В Ізмаїлі головним російським маркером обрали постать Суворова[1] — російського полководця, який відзначився тим, що організовував жорстокі депортації з ознаками геноциду[2].
В Аккермані ж на цю роль обрали Алєксандра Пушкіна. 1949 року, на 150-річчя російського поета-імперця, його нетривале перебування на Буджаку перетворили на об’єкт вшанувань[1].
Заходи до 150-річчя Пушкіна
Тоді у Білгороді-Дністровському встановили дві меморіальні дошки: на будівлі, де зупинявся Пушкін, та на башті Аккерманської фортеці. Від міського музею проводили екскурсії пушкінськими місцями та організували виставку, присвячену поету[1].
Білгород-Дністровський учительський інститут провів наукову конференцію та пушкінський вечір, на якому студентам читали доповідь «Історична тематика у творчості Пушкіна». Опісля студенти розігрували сцени «Євгенія Онєгіна» та «Бориса Годунова»[1].
Міське лекційне бюро — один з інструментів пропаганди окупаційної влади — проводило лекції та доклади про Пушкіна на підприємствах, у колгоспах та в навчальних закладах. Водночас міські бібліотеки Білгорода-Дністровського наповнили книгами поета-імперця[1].
.jpg)
Такими заходами совєтські окупанти створювали новий пам’яттєвий простір, який формував у місцевого населення ставлення до минулого Буджака як до частини російської історії[1].
Погруддя Пушкіна
1952 року в Парку піонерів (нині — Дитячий парк) встановили погруддя Пушкіна. Таку саму скульптуру встановили і в Каховці, Нікополі та Ананьєві (останні дві знесені 2022 року), а також у багатьох містах на Росії[3].
Галерея
- Колонки газет про Пушкіна в Аккермані
.jpg)
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Віктор Дроздов: Образ російського народу в радянських комеморативних практиках на анексованих українських територіях (1939–1953) — Вінниця : Наукові записки ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2023., переглянуто 22 червня 2023
- ↑ Вахтанг Кіпіані: Фельдмаршал геноцидов, NV, 31 травня 2015, переглянуто 5 вересня 2023
- ↑ Даша Бойко: Чому Пушкін це не про Україну або як погруддя поету у Нікополі пішло по-англійськи, Нікополь.City, 9 грудня 2022, переглянуто 3 березня 2023