Кладовище (Глибоке)

Останнє редагування: 10 березня 2025

Кладовище в селі Глибоке — розташоване на березі лиману Сасик в с. Глибоке Білгород-Дністровського району. Більшість могил на кладовищі належать до XIX століття.

Історія

На місці села Глибоке за часів Османської імперії існувало татарське поселення Самсонд, яке було зруйноване під час Російсько-турецької війни, і в 1806—1812 роках це місце було відоме як хутір Нестора Будецького^[1]. У 1820-х роках болгарські колоністи заснували на цьому місці поселення Ескіполос. Після того як згідно з Паризьким мирним договором 1856 року частина Бесарабії відійшла до Молдовського князівства, болгари покинули село та переселилися до Таврії. На їхнє місце прийшли молдовани та українці, зокрема буджацькі козаки, і саме тоді з’явилося кладовище^[2].

Кладовище знаходиться на високому обриві над північною частиною озера Сасик. На ньому збереглося багато кам'яних хрестів, характерних для могил XVIII — початку XIX століття. Більшість могил датуються саме XIX століттям^[2].

Руйнування

1978 року совєтські науковці спробували опріснити лиман Сасик для рибного господарства та зрошення. Для цього була побудована дамба, що відокремила лиман від моря, а також прокладені канали для підведення води з Дунаю. Цей експеримент, однак, не дав бажаного результату: лиман перетворився на солоне озеро^[1]. Водночас рівень води піднявся більш ніж на метр, що спричинило активне підмивання берегів. Це поставило під загрозу збереження кладовища: могили, що стояли на самому краю обриву, почали обвалюватися^[1], а кістки та труни опинялися просто посеред схилу, поступово сповзаючи в лиман^[3].

За словами очільниці нацпарку «Тузлівські лимани» Ірини Вихристюк, вже в 1990-х роках місцеві мешканці констатували, що частина кладовища зникла під водою^[3]. У 2006—2008 роках берег озера частково укріплили гранітними брилами^[3]^[4], що дещо зменшило частоту обвалів. Проте після сильних дощів або різкого танення снігу зсуви ґрунту продовжуються, а могили й надалі піддаються руйнуванню^[5].

Cтаном на 2025 рік, попри неодноразові звернення екологів і місцевих активістів, кладовище залишається без захисту. Воно досі не включено до Державного реєстру пам'яток, що ускладнює його збереження^[1].